Робер Мерль - Чоловіки під охороною

— Хіба в наш час можливі великі пошесті?

Я вирішую повторити те саме ще раз, щоб нарешті переконати його.

— Пане державний секретарю, з вашого дозволу я буду відвертий і скажу, що у вашому запитанні є певний оптимізм. Ви вважаєте, що сучасна медицина не забариться зупинити цю пошесть.

— Хіба я не маю рації?

— Ні, не маєте. Припустімо, що йдеться про вірус, який не вдається виокремити й дати йому визначення.

— Наприклад? — озивається Скелтон кволим скрипучим голосом.

— Азіатський грип тисяча дев’ятсот вісімнадцятого року.

— Докторе Мартінеллі, — каже Скелтон з таким виглядом, ніби захопив мене зненацька, — хотів би вам зауважити, що після тисяча дев’ятсот вісімнадцятого року дослідження у вірусології досягли величезного прогресу.

— Ваша правда, — жваво відповідаю я. — Але це не означає, що найближчим часом ми винайдемо вакцину проти енцефаліту-шістнадцять. На жаль, азіатському грипу вистачило кількох місяців, щоб звести зі світу двадцять два мільйони чоловік.

— Скільки, скільки? — перепитує Метьюз.

— Двадцять два мільйони чоловік.

— Набагато більше, ніж; втратили у першій світовій війні всі країни, що воювали, — докидає Кресбі.

Кресбі сказав правду, та коли судити з його тріумфального тону, то всі ці жертви для нього нічого не важать: вони тільки дають йому привід ще раз кинути камінця у Метьюзів город.

— Прошу вас, докторе Мартінеллі, розповідайте далі, — каже державний секретар і махає рукою, наче проганяючи осу.

— Я хотів би наголосити ще на одному факті. Це — вік хворих. Зі статистики, яку ми маємо, випливає…

— Прошу вас, докторе, постривайте, — озивається місіс Уайт. — У мене тут заминка з магнітофоном… Він перестав записувати.

Очі всіх трьох моїх співрозмовників одночасно втуплюються в місіс Уайт. Вона не молода й не вродлива, тому досі не привертала їхньої уваги. Ця жінка середнього віку виконує другорядні обов’язки, тож вона для них — не більше, ніж стіл. Різниця тільки в тому, що стіл не підводить у роботі, а місіс Уайт підводить! Звісно, це тому, що вона жінка! Вона не вміє як слід працювати з технікою! Всі троє хоч цього разу доходять згоди між собою; я читаю це в їхніх очах — так само, як і вловлюю в них зверхню поблажливість, що з нею вони одностайно вирішують: жіноча нездарність стала на перешкоді великій справі. Коли б не їхнє високе становище, вони підвелися б і за виграшки полагодили той проклятущий магнітофон.

Я певен, місіс Уайт здогадується про те, що ці панове думають про неї. Вона знає, що вони помиляються, але все одно дуже хвилюється і, як я бачу, й справді не може дати собі ради. Розчервонівшись, місіс Уайт зі сльозами на очах насилу опановує себе і запускає магнітофон, раз у раз клацаючи клавішею й витрачаючи вдвічі більше часу, ніж треба.

— Я готова, — нарешті заявляє вона й випростується; очі в неї блищать, обличчя пашить.

Западає мовчанка. Троє моїх співрозмовників знову звертають погляди до мене. А що магнітофон знову запрацював, то місіс Уайт перестає для них існувати.

— Я говорив про вік хворих, — кажу я. — Тут є одна річ, на якій я хотів би наголосити окремо. В усіх двадцяти дев’яти містах, де ми провели обстеження, захворювання охоплюють людей віком від дванадцяти до сімдесяти п’яти років.

Ці слова нічого не означають для моїх співрозмовників, крім хіба що для Кресбі — адже той прочитав мою доповідну записку.

— Хотів би зробити уточнення: це спостереження викликає подив. На підставі обстежень можемо сказати: ні в США, ні в зарубіжних країнах не виявлено зараженим цією недугою жодного хлопчика, який не досяг статевої зрілості. З другого боку, ми натрапили на дуже мало випадків захворювання чоловіків віком понад сімдесят років. Виняток становлять міцні дідугани, що зберегли здатність до активного статевого життя.

На довгастому виснаженому обличчі Скелтона промайнула глузлива посмішка, і він кволе, але дуже ущипливо каже:

— Докторе Мартінеллі, здається ви виявили зв’язок між енцефалітом-шістнадцять і статевою спроможністю. Чи не стали ви жертвою моди?

В нього такий агресивний тон, що мені кортить відповісти йому грубістю. Наприклад, сказати: «Якщо статева спроможність — мода, то ви, мабуть, не часто ставали її жертвою». Одначе я кладу обидві долоні на стіл і байдужно промовляю:

— Не слід заперечувати зв’язок між сім’яутворенням і недугами, які, на перший погляд, не вражають статевих органів. Адже ви знаєте, згідно з даними досліджень у Сірак’юзькому медичному центрі, чоловіки, які зробили собі розтин сім’яного каналу, щоб від них не вагітніли жінки, особливо схильні до захворювань на артрит, суглобовий ревматизм і атеросклероз.

— Я знаю про сірак’юзькі дослідження, — відповідає Скелтон. — Одначе тамтешні лікарі вивчили дуже мало випадків і не вважають свої висновки незаперечними.

— Я також цього не вважаю, — кажу я сухо.

— У всякому разі, — озивається Метьюз уже не так різко, за що я йому вдячний, — для нас мало важить природа зв’язку між цими двома явищами. Факти є факти. Докторе Мартінеллі, ви сказали, що, згідно з вашою статистикою, жертвою енцефаліту-шістнадцять не став жоден хлопчик, який не досяг статевої зрілості. Чи можна сказати це саме й про дівчаток?

У цю мить Кресбі повертається до Метьюза й усміхається так зарозуміло, що я аж ніяковію. Кресбі, либонь, не поставив би такого запитання: він же прочитав мою доповідну записку. Я зиркаю на нього. Він почуває себе на сьомому небі. Цьому хлопцеві зверхності не бракує. Йому замало про щось тільки знати. Він прагне перемагати інших і зневажати їх.

Коли врахувати, яка серйозна ця проблема, то поводиться Кресбі не зовсім гарно. Зрештою, ми зібралися тут не для того, щоб глумитися з Метьюза, а щоб переконати його вжити необхідних заходів.

Я дивлюсь на державного секретаря і звертаюся до нього