Едуард Шторх - Ловці мамутів

там було дуже мілко. Тварини грузли в багні й ледь просувалися, насилу витягуючи ноги з чіпкої трясовини.

Копчем так розпалився, що не помітив пастки зрадливого мочара й кинувсь у воду слідом за стадом. Даремно гукав Вивірчак, щоб Копчем повернувся, — той не чув. А коли б і почув, то цієї миті не зважив би на жодну пораду чи пересторогу.

Скраю вода в затоці ледве сягала колін, але багно під ногами розступалося й тягло вниз. Ще мить — і Копчем опинивсь у воді до пояса. Тільки з великим зусиллям витяг він ноги з липкої багнюки й діставсь трохи надійнішого місця, біля самого бика. Хлопчак схопив велетня за хвіст і почав щосили тягти його до берега. Мисливці, побачивши це, сміялися з наївного хлопця, аж за животи бралися.

… А зубри таки не можуть утекти. Загрузли в багнистій затоці й чим дужче борсаються, тим глибше засмоктує їх мочар. Інколи їм щастить ступити два-три кроки, та мочар одразу розступається під важкою твариною, і зубр знову загрузає аж по самісіньке черево.

Галасуючи й сперечаючись, ловці ламають віття дерев, виривають кущі й закидають у мочар, щоб краще тримав їх. Ось ловці вже дісталися до однієї корови й колють її обпаленими списами. Друга зубриця зовсім зникла в мочарі, а третя вийшла на глибше місце й, сопучи, пливе до другого берега.

Копчем усе ще цупко тримає зубра за хвіст, а дрючком молотить звіра по хребту. Зубр люто кидається — зле буде хлопцеві, коли оцей велетень дістане його ногою!

Вивірчак, теж розпалений ловами, вигуками й рухами підганяє мисливців та жінок на березі. Зараз усі повинні допомагати. Одній задиханій жінці він показує на Копчема, що змагається з биком. Це її син. Жінка розпачливо зойкає й пронизливим голосом кличе хлопця до себе. Копчем байдуже озирається й навіть не відповідає. Хіба зараз сміє хтось — хай навіть і рідна мати! — вимагати від нього, щоб на очах усього племені він відмовився від чудового змагання! Авжеж, жодна жінка не розуміє мисливського завзяття! Копчем навмисне удає, ніби не чує матері. Він нізащо не кине двобій, у якому можна прославитися перед усіма.

Зубр загруз у мочарі вже майже наполовину. Він важко дихає, комарі понабивалися йому в ніздрі, й це ще дужче дратує його.

А жінка, побачивши, що син не зважає на її вигуки, скочила у воду й дісталася до хлопця. Саме тієї миті, коли зубр, сопучи, повернув свою кошлату голову, щоб рогом відкинути хлопця, мати схопила Копчема за руку й відірвала від звіра. Але сама при тім занурилась у рідку багнюку.

Ловці тим часом кинули в зубра спис, бик здибився, повалився на нещасну Копчемову матір і вдавив її у багно. Ніана загинула, рятуючи сина.

Кам’яними сокирами мисливці люто стинають велетенського звіра. Вони прагнуть врятувати бідолашну жінку, але ніяк не можуть відсунути важкого зубра, вкрай оскаженілого і все ще небезпечного. Кров, змішана з болотом, свідчить про численні рани на тілі знесиленого велетня.

Жінки й діти на березі з галасом оточують спіймане теля й всіляко збиткуються над ним. Вони й не помітили, що бідолашна Ніана зникла в багні під зубром. Лише дві літні жінки, що тримають у руках запасні списи, стоять осторонь і з сумом мовчки стежать за боротьбою між ловцями та могутнім зубром. Вони думають про Ніану, яка так нагло загинула тут, але не нарікають: за тими, хто поліг у бою, не плачуть.

Смерть Копчемової матері не дуже засмутила плем’я. Таке вже мисливське життя. Ніхто не відає вранці, чи доживе до вечора. В безупинній боротьбі за їжу інколи перемагає людина, інколи — звір. Так було і так буде.

Але Нян, чоловік і господар Ніани, приголомшений і засмучений. Він втратив дружину, сміливу й надійну робітницю, яку колись виміняв за чудове ведмеже хутро. Важко буде тепер придбати іншу. Великі турботи чекають на Няна. Хто під час полювання носитиме його намет? Хто м’ятиме шкури впольованих ним звірів?

Тим часом ловці вже тягнуть забиту зубрицю на берег. Туша занурилась глибоко, й потрібно багато зусиль, щоб самим не загрузнути в мочарі.

А в Копчемовому серці згас мисливський вогник. Хлопець нерухомо дивиться на білі голівки латаття, забризкані кров’ю. Чекає, що ловці перекинуть зубра і його мати встане знову. Та якийсь мисливець відштовхнув Копчема, щоб той не заважав. Копчем постояв ще трохи, закусивши зубами палець лівої руки, а тоді опустив очі, відповз на край мочара й сів під вільхою.

Звитяжні вигуки ловців спровістили про кінець боротьби із биком. Стомлені чоловіки вилізли з трясовини на берег і наказали дружинам повитягати зубрів. Самі полягали на траву. Тільки тепер вони перемовились кількома словами про наглу й трагічну загибель Ніани, доброї подруги хороброго Няна.

Жінки одразу ж спустилися до мочара, схопили першого зубра за ноги, за роги, за гриву та за хвіст і, напружуючи всі сили, потягли водою до берега. Їхній гамір розлягався далеко навкруги. Здіймаючи бризки, лементуючи, жінки борсались у трясовині. А чоловіки, раді щедрій здобичі, голосно реготали.

Забрьохані болотом жінки кінець кінцем витягли забитого зубра на берег, але на схилі не втримали його. Важка туша сповзла назад у мочар, а ті жінки, які підштовхували знизу, ледве встигли відскочити вбік. Високо злетіли водяні бризки, й чоловіки знову зареготалися. Вони вже бачили, що без них не впораються. Зневажливо, шкірячи зуби, поглянули на дружин і взялися до зубра самі. Важко було тягти його на суходіл. Напнуті м’язи, вирячені очі й зціплені зуби чоловіків свідчили про велике зусилля. Нарешті зубр опинився нагорі. Мисливці задоволено обмацували бика, але не барилися довго. Повернулись по зубрицю, напівзанурену в багні. І її також витягли на суходіл. Потім поспіхом оглянули місце, де загинула Ніана. Марно було шукати її тіло. Однаково їй уже не допоможеш. Вестоницькі ловці вполювали зубрів і заплатили за здобич життям Ніани. Рахунок для племені був