Едуард Миколайович Успенський - 25 професій Маші Філіпенко

— А багато ще? — з надією запитала жінка.

— Ні, зовсім трохи лишилось. Той чоловік плаче, а співробітник йому каже: «Двічі ти мене не послухався. Більше я тобі нічого не скажу. Тільки ти рудого таргана не вбивай». Чоловік, що з тарганами, додому пішов. Назавтра приходить на роботу геть увесь в сльозах. Його усі запитують: «Що сталось?» — «А ось що. Я додому прийшов, там самі таргани. І той рудий, на костурах, запитує: «То як справи, господарю?» Я щосили закричав: «Який я тобі господар?» — і як луснув його столовою ложкою по лобі, він і здох». — «Ну то й що?» — запитують на роботі. «Нічого, — каже чоловік. — З усього міста таргани на похорон зійшлись. У мене тепер тарганів у стократ більше стало». Все, кінець.

Вродлива клієнтка була вражена. Вона уважно исс вислухала про тарганів і каже:

— Я до вашого ательє вкотре приходжу, і ніколи у вас тканин гарних немає. Нічого цікавого і особливо модного.

Маша навіть образилась за рідне ательє:

— Як нічого особливо модного? А ось мішковина з Італії.

— Цікаво, — каже клієнтка, — як може бути мішковина з Італії? У них там навіть картоплі немає. У них там одні апельсини. А апельсини у ящиках бувають, а не в мішках.

— Мішків у них немає, — погодилась Маша, — її мішковини — скільки завгодно. Тому що це наймодніша тканина у цьому осінньо-літньому сезоні. Зараз усі про мішковину тільки й мріють.

— Чому? — здивувалась клієнтка. — Чому ніколи про неї не мріяли, а в цьому осінньо-літньому сезоні почали?

— Тому що цей осінньо-літній сезон буде особливо жарким. Така спека раз у сто років буває. Наша Земля дуже близько від Марса пролітатиме.

Ґречна клієнтка геть заплуталась:

— До чого тут Марс? Адже тепло від Сонця буває.

— Звісна річ, од Сонця. Та коли ми до Марса підлетимо, він усю атмосферу на себе відтягне. І з нашого боку атмосфери буде мало. Тому Сонце без затримки всіх нагрівати почне. Зрозуміло?

Маша сама собі дивувалась — як оце все із неї сиплеться? Вона за все життя не наговорила стільки дурниць, як за ці два дні.

— Зрозуміло, — промовила жінка. — А до чого тут мішковина?

— Мішковина з дірочками. Крізь неї і вітер проникає, і засмагнути можна. Давайте я пошию вам вечірню сукню з мішковини, з вишивкою.

— Це не дуже дорого? — запитала клієнтка.

— Ні, зовсім не дорого. Адже я учениця.

Клієнтка погодилась, і вони почали знімати мірку. Обміряли клієнтку з голови до ніг.

Маша одразу ж схопила ножиці. Почала мішковину розрізати.

— Щось ви не так робите, — сказала жінка. — Треба спершу викрійку з паперу зробити.

— Передові методи! — пояснила Маша. — Нова культура виробництва! Зараз ми прямо на вас приметаємо й одразу шити почнемо. Ви сьогодні у сукні й підете.

— Ой, як чудово! — сказала жінка.

Маша заходилась приметувати й побачила, що перестаралась. Що ні в якій вечірній сукні з мішковини клієнтка сьогодні не піде. В кращому разі, у літній полегшеній, з коротким рукавом. Тоді вона клієнтку запитала:

— Скажіть, будь ласка, як вас звуть?

— Ірина Веніамінівна.

— Я забула вам сказати, Ірино Веніамінівно, що в моді нині ще короткі спортивні сукні сарафанного типу. Зараз ними вся Італія охоплена і південь Франції.

Ірина Веніамінівна сказала, що вона нічого про це не відає.

— Певно, то вельми чудова мода, коли нею охоплена вся Італія.

Але вона не висловила негайного бажання перейти на спортивну сукню сарафанного типу.

Мабуть, ідея недорогої вечірньої сукні з мішковини з вишивкою була для неї привабливішою, зважаючи на вік.

Маша вирішила шити далі, що вийде, а вже потім, коли все вийде вдало, умовити Ірину Веніамінівну те носити.

Вона внесла деякі поправки, зробила викрійки л газети, та коли почала збирати все в одне ціле, збагнула, що й сарафанна південнофранцузька сукня кудись щезла. І якщо клієнтка сьогодні у чомусь і піде, то це буде лише безрукавка бальна плюс спідничка кінноспортивна… південнопляжний варіант.

Слава богу, з'явилась чоловіча брючниця Четверикова у подушці, надягнутій треуголкою. Слідом за нею пройшла товариш Сабінова, клацаючи ножицями. Вони трохи відвернули увагу клієнтки. Та після того, як вони пройшли, Ірина Веніамінівна насторожилась, і на її обличчі з'явився такий вираз, ніби вона хотіла запитати: «А що це з тою жінкою? Чому вона у подушці ходить?» І якщо вона нічого не запитала, то лишень через свою підвищену інтелігентність. А Маша сказала:

— Ви знаєте, сьогодні якийсь день невезучий. Як ви дивитесь на вечірні шорти з мішковини?

— Якими охоплені вся Англія і Південна Скандінавія? — єхидно запитала Ірина Веніамінівна. — Це все, що лишилось од вечірньої довгої сукні?

— Ще чотири носові хустинки.

— З мішковини?! О ні, не треба.

«Ех, — подумала Маша. — Не розуміє. Це ж так зручно — носовичок з дірочками. Сякаєшся — і все пролітає. У руках чиста хустинка лишається. І прати не треба, лише прасувати».

Прийшов високий закрійник Лопухін, потім кучерява гудзичниця Чуркіна. І попит на Машу різко підвищився.

— Пробачте, Машо, я б хотів з вами переговорити, — сказав Лопухін.

— І я хотіла, — сказала мокроголова Чуркіна.

— І я також! — закричала товариш Сабінова. — Учениця Філіпенко, терміново зайдіть до мене.

Водночас із цими словами з її дверей вилетіло багато-пребагато пуху.

— Зараз! — відповіла Маша. — Я лише Ірину Веніамінівну проведу, клієнтку постійну.

Вони вийшли на вулицю. Маша не відходила від Ірини