Андраш Беркеші - Агент №13

логіка, — відзначив він про себе. — Слід би його перевести в групу аналізу. Запитання ставить влучні». Якщо не помиляюсь, — проказав він уголос, — Таборі з Меннелом поїхали в Емед вісімнадцятого?

— Саме так, — сказав Фелмері. — Разом з ними їхав і Тібор Ланц. В готелі «Шелле»[2] вже не було вільних місць. Таборі запропонував свою віллу. Меннел прийняв запрошення. Звичайно, і Тібор Ланц теж. Протягом двох днів тривали переговори. За цей час підготували проект угоди, склали проект договору. Дев'ятнадцятого Ланц повернувся в Будапешт, щоб одержати згоду начальства на підпис угоди. За їхнім задумом, через три дні, тобто, двадцять другого, угода мала бути підписана. — Лейтенант закурив. — Дев'ятнадцятого Меннел з'єднався по телефону з Гамбургом, погодив умови договору і одержав дозвіл на його підписання. Наступного ранку, в неділю, десь у п'ятнадцять хвилин на дев'яту, Меннел узяв на прокатному пункті «Шелле» човен і поплив на середину озера. А о дев'ятій годині сорок хвилин човен знайдено за вісімсот метрів од берега порожнім. Негайно було піднято тривогу по береговій службі. О десятій годині десять хвилин за тридцять метрів від човна знайдено тіло Меннела. Але тут знову випливає щось дивне… — Лейтенант глянув на полковника.

— А що саме?

— Меннела знайшли у брюках, сорочці, туфлях. У кишені документи, чекова книжка, тисяча триста доларів, чотириста п'ятдесят західнонімецьких марок. На руці — золотий годинник «Цертіна».

— Годинник не зупинився?!

— Він був герметичний. На шиї висів золотий ланцюжок, на пальці — золотий перстень.

— Так, так, це цікаво, — замислено промовив Кара і насупив брови.

— За попередніми обстеженнями він утопився, — Продовжував Фелмері. — Перша доповідна підтверджує те саме. Тільки через кілька годин після ретельної судової, медекспертизи з'ясувалася дійсна причина смерті: Меннела задушено, до того ж з такою силою, що зламаної шийний хребець. Лікар каже: смерть настала в період між восьмою двадцять п'ять і восьмою п'ятдесят. Після лікарського обстеження група по вбивствах приступила до розслідування. Ото й усе, товаришу полковник.

— Дякую.

Фелмері, щоб розім'ятися, витягнув уперед свої довгі ноги, які вже зовсім затерпли.

— Дозвольте щось запитати?

— Будь ласка.

— Чому ви гадаєте, товаришу полковник, що вбивство вчинено з політичних мотивів?

— З чого ви взяли, що я так гадаю?

— Як з чого? То чого ж ми тоді їдемо в Емед?

— Так, я знаю, що це вбивство має політичну підкладку, — відповів після недовгої паузи полковник. Потім знову повторив: — Знаю.

Фелмері стурбовано глянув на шефа.

— З учорашнього вечора я шукаю сліди, які б довели, що вбивство має політичні мотиви, — сказав лейтенант. — Але в матеріалах нічого такого не знайшов.

— Звичайно, в матеріалах слідства і я не знайшов цього, — відповів полковник. — На підставі донесення я можу висловити думку, що це не було вбивство з метою пограбування.

— Може, вам, товаришу полковник, відомі деякі факти, що свідчать про політичний характер вбивства?

— Ні, більше, ніж знаєте ви, і мені нічого не відомо про цю справу. Адже про подробиці я сам щойно довідався від вас. До цього я знав тільки те, що Віктора Меннела вбито.

— Але ж ви запевняєте, що це було зроблено з політичних мотивів?

— В цьому в мене немає жодного сумніву. Це було політичне вбивство. Даю собі голову відрубати, коли це не так.

Фелмері почухав потилицю і скорчив таку гримасу, що Кара не міг утриматися від сміху.

— Але чому ви все-таки переконані в цьому? — настирливо допитувався лейтенант.

— А тому, що це сказав Шалго, — відповів Кара. — А до того, що говорить Шалго, треба прислухатися. Певно, ви ще не зустрічалися з ним?

— Не довелося, — відповів молодий офіцер. — Але я багато вже чув про нього. І про його дружину. Якщо вірити підполковникові Домбаї, то у тіточки Шалго світліша голова, ніж у її чоловіка.

— Ну, це вже, може, й занадто, — сказав Кара, і в його уяві постала ця старіюча жінка. — Безумовно, вони дивна пара. Особливо для тих, хто знає їх тільки поверхово. Мало не забув. Не ображайтеся, якщо Шалго трохи глузуватиме з вас.

— З мене?.. Глузуватиме? Але за віщо?

— Улюблений його прийом. Та він має на це підстави. А втім, він нічого не робить без причини. Тому сторонній людині здається, що старий завжди просто блазнює.

Шалго саме тоді найнебезпечніший для ворогів, коли верзе перед противником казна-що. Це робочий метод, притаманний тільки йому. Він спрямовує події в таке русло і створює таку ситуацію, коли злочинець змушений виказати себе. Зрозуміло? В людини, яка на підозрі, просто не залишається іншого виходу, бо Шалго з якоюсь дивною настирливістю, завчасно, геніально перекриває всі шляхи для відступу. Ось ви постежте за ним. Багато дечого можна в нього навчитися. Пригляньтесь і до тітки Лізи. Як вони розуміють одне одного з півслова! Наперед знають, що скаже один із них.

«Завівся старий» — промайнуло в голові Фелмері. — Про своїх старих друзів говорить, мов молодий парубок про кохану». Проте він радів і з великою увагою слухав полковника, який уже говорив про Лізу. Про тиху Лізу, вчительку, що до німецької окупації жила в якомусь польському селі. Минуло кілька місяців після початку війни, а вона все ще не знала, що її чоловік, капітан Єжі Задарські, бореться проти німецьких окупантів на чолі одного партизанського загону. Згодом і Ліза включилася до руху Опору і стала в Кракові зв'язковою партизанів. Її чоловіка зрадили. Після арешту його допитували, катували. Але капітан мовчав. Незабаром заарештували і Лізу. На її очах закатували чоловіка та Лізину сім'ю. Тоді вона, — й поклялася все своє життя присвятити помсті. Хто знав її тоді, гадав, що жінка збожеволіла. Це, звичайно, міг казати тільки той, хто знав її до окупації. Після війни Лізі хотіли доручити відповідальну справу. Але вона зникла, їздила по країнах Європи і гарячково шукала фашистів, що ховалися від правосуддя. Не раз потрапляла в скрутне становище, бо фашисти, які