Наталія Ігорівна Устрицька - Кваліфікація повторності злочинів

Совокупность преступлений по советскому уголовному праву / А. М. Яковлев. — М.: Госюриздат, 1960. — С. 56. ">[11]. Інші твердять, що продовжуваний злочин складають не тільки суспільно небезпечні діяння, а й адміністративні, дисциплінарні та інші правопорушення[12]. Усе це свідчить про актуальність проблеми дослідження, необхідність з'ясування змісту цього питання, що сприятиме усуненню помилок при кваліфікації суспільно небезпечних діянь.

Повторність злочинів є однією з проблем загального вчення про злочин і нерозривно пов’язана передусім з питаннями правильної кваліфікації злочинів. Тому вагомий внесок у поняття повторності злочинів зробили дослідники питання кваліфікації злочинів Я. М. Брайнін, Ф. Г. Бурчак, Б. С. Волков, Л. Д. Гаухман, О. А. Герцензон, В. М. Кудрявцев, Б. А. Курінов, С. А. Тарарухін. Праці були присвячені поняттю кваліфікації злочинів, методиці кваліфікації злочинів, встановленню суб’єктивної сторони для кваліфікації злочинів, аналізу практично-прикладних питань кваліфікації та кваліфікації деяких видів злочинів. Однак, у теорії кримінального права немає чітко виражених позицій щодо принципів, якими варто керуватися під час кримінально-правової кваліфікації. Адже, на цій основі можна сформулювати найбільш універсальні правила, відповідно до яких належить здійснювати правову оцінку певних видів злочинних посягань, зокрема повторності злочинів.

Великий внесок у вивчення питань повторності злочинів зробили вчені-криміналісти, які присвятили свої роботи окремим проблемам кваліфікації злочинів проти власності, проти життя і здоров’я особи. Це — С. В. Бородін, В. О. Владіміров, Г. А. Крігер. Науковці в основному давали загальну характеристику повторності як кваліфікуючої ознаки крадіжки, вбивства. У науці кримінального права немає єдиного підходу щодо впливу повторності злочинів на кримінально-правову кваліфікацію окремих видів злочинів (крадіжки, вбивства тощо), не сформульовано конкретних правил їх кваліфікації. У зв’язку з цим постає низка питань, чи варто окремо кваліфікувати ті злочини, які утворюють повторність, якою має бути остаточна кваліфікація — за однією статтею Особливої частини КК України чи за кількома. Не приділяється належної уваги таким питанням: у який спосіб під час кваліфікації можна відобразити наявність кількох кваліфікуючих ознак, передбачених однією і тією ж частиною статті КК України; як кваліфікувати посягання, в якому є ознаки, передбачені різними частинами однієї статті Особливої частини КК України.

Безпосередньо питанням повторності злочинів присвячено монографії таких вчених як В. П. Малкова, Т. Е. Караєва, П. К. Кривошеїна.

У монографії В. П. Малков досліджує такі питання, як: соціальна сутність та юридичні ознаки повторності, її види, обставини, що виключають повторність злочинів, питання відмежування повторності злочинів від продовжуваного злочину, повторність як кваліфікуюча ознака та обставина, що обтяжує відповідальність. Автор простежує історію виникнення і розвитку поняття повторності злочинів у кримінальному праві.

В. П. Малков вважає, що повторність злочинів — не тільки юридичне поняття, але й небажане соціальне явище, яке негативно характеризує особу винного[13]. У зв’язку з цим, як юридичне поняття повторність злочинів має характеризуватися певними юридичними ознаками, а як соціальне явище — вказувати на наявність певних негативних соціально зумовлених якостей, які свідчать про підвищену суспільну небезпеку особи. Отже, повторність злочинів учений характеризує як наслідок єдності юридичних і соціальних ознак. Він здійснив досить повний і критичний аналіз питань повторності злочинів, але мало уваги приділив питанням кваліфікації повторності злочинів.

Т. Е. Караєва у своїй монографії розглядає поняття і різновидності одиничного злочину, що входить до структури повторності суспільно небезпечних діянь. Для повного розкриття сутності повторності злочинів учений досліджує її місце в структурі множинності кримінально караних діянь. Утім, по суті, не розглядає тих ознак повторності злочинів, що утворюють її специфічний кримінально-правовий зміст, а також не досліджує впливу повторності злочинів на кримінально-правову кваліфікацію.

Проблеми повторності злочинів були предметом уваги П. К. Кривошеїна. У своєму дослідженні вчений розглядає історичний аспект питань повторності злочинів. Багато уваги П. К. Кривошеїн приділяє поняттю продовжуваного злочину і визначає критерії відмежування повторності злочинів від продовжуваного злочину. Однак правил кваліфікації продовжуваного злочину і повторності злочинів фактично не наводить.

Учення про повторність злочинів висвітлене і в посібнику А. Ф. Зелінського. Автор коротко викладає основні положення і поняття, що стосуються повторності злочинів. Науковець дає низку рекомендацій з питань кваліфікації різних варіантів повторності злочинів, а також визначає поняття видів множинності злочинів. Крім того, А. Ф. Зелінський запропонував ввести в юридичну практику соціально-психологічне поняття поступка і злочинної діяльності для подолання окремих труднощів у кваліфікації повторних злочинів.

А. Ф. Зелінський вважає, що повторність злочинів набуває такого розмаху, що її можна назвати злочинною діяльністю[14]. Злочинна діяльність становить собою систему антисуспільних дій, які особа вчиняє для досягнення певної мети. Особливу увагу слідча і судова практика приділяє однорідній злочинній діяльності, яка складається з тотожних посягань на ті самі суспільні відносини. При цьому, варто мати на увазі, що злочинна діяльність має різні правові форми. У випадках, вказаних законом, вона є основною ознакою складу злочину. Така діяльність не охоплюється поняттям множинності злочинів і відповідно до закону є одиничним злочином. В інших випадках злочинну діяльність розглядають як кваліфікований склад злочину, що набуває правової форми повторності. Отже, А. Ф. Зелінський фактично виділив дві правові форми злочинної діяльності: одиничний злочин і повторність. За повторності злочину злочинну діяльність становлять діяння, кожне з яких містить склад злочину і може бути підставою кримінальної відповідальності. Однак

А. Ф. Зелінський вважає, що не будь-яку повторність аналогічних злочинів можна вважати злочинною діяльністю. Для цього необхідно встановити єдність загальної мети, яка може бути недостатньо визначена. Більшість повторних злочинів вчинених з прямим умислом та однаковою метою утворюють злочинну діяльність. В подальшому А. Ф. Зелінський у своїй роботі вживає термін «злочинна діяльність» та «повторність» як синоніми.

Відзначаючи оригінальність даного підходу за його реалізації нерозкритим залишається питання про відмежування повторності від суміжних понять, зокрема продовжуваного злочину. Разом з тим слід погодитись із А. Ф. Зелінським, що фактично вчиняється один