Себастьян Фолкс - Пташиний спів

пісні, — відповів Азер зрештою. — Дуже їх люблю. Коли грає оркестр і тисяча голосів співають Марсельєзу — як співала армія, коли відправлялась на битву з Пруссією. О, що то був за день, напевне!

— Вибачте мені, але я хотів би зауважити, — сказав Берар, — що це приклад використання музики для якоїсь цілі — для підняття бойового духу у серцях солдатів. А коли в музику вкладаюсь якийсь практичний зміст, вона втрачає свою чистоту. Я правильно кажу, мадам Азер?

— Я смію вважати, що це слушно, месьє. А що думає месьє Рейзфорд?

Стівен підняв очі на мадам Азер, зненацька захоплений тим, що вона вперше за вечір звернула на нього увагу.

— У мене немає думок щодо цієї теми, мадам, — відповів він, заспокоївшись. — Але я думаю, що, коли пісня може доторкнутися до серця, вона заслуговує на повагу.

Берар раптово простягнув руку:

— Трошки бренді, якщо ваша ласка, Азере. Дякую. Так ось. Я збираюся дещо зробити, через що можу пошитися в дурні у ваших очах.

Мадам Берар скептично розсміялася.

— Я збираюся заспівати. І немає сенсу мене відмовляти. Я виконаю пісню, яку співали тоді, коли я був малим хлопчиком. А то було дуже і дуже багато років тому, можете не сумніватися.

Більше за його рішення присутніх здивувало те, як швидко він перейшов до заявленої справи і почав співати. Ще секунду вони формально розмовляли за вечерею, а ось вже їх перетворили на слухачів Берара, котрий нахилився уперед на стільці, сперся ліктями на стіл і співав мелодійним баритоном.

Він зафіксував погляд на мадам Азер, яка сиділа напроти. Вона ж не витримувала цього і дивилась у свою тарілку. Проте її дискомфорт ніяк не впливав на Берара. Азер знову зайнявся своєю трубкою, а Стівен уважно вивчав стіну над головою Берара. Мадам Берар світилася гордістю за свого чоловіка, який зробив господині вечора такий подарунок — свій спів. Мадам Азер червоніла і звивалася на своєму стільці під пронизливим поглядом співака.

Намагаючись емоційно підкреслити найбільш зворушливу частину пісні, Берар повернув голову, і його друге підборіддя захиталося. Він виконував сентиментальну баладу про різні періоди у житті чоловіка. Приспів звучав так: «Але тоді був я малий і листя було зелене, / А зараз поля скошено і маленький човник поплив».

Після кожного приспіву Берар робив драматичну паузу, і Стівен кидав на нього оком, намагаючись зрозуміти, чи це вже кінець. На якусь мить у теплій їдальні зависала тиша, але після чергового глибоко вдиху починався наступний куплет.

— Одного дня молодики поверталися з війни. Поля рясні стояли, і кохані їх чекали, — голова Берара трохи оберталася, він все більше захоплювався співом, і його голос ставав все гучнішим, але його налиті кров’ю очі не сходили з мадам Азер — нахили голови тільки змінювали вісь його погляду. Вона зібрала усю свою силу волі, щоби спокійно зносити його увагу.

— І маленький чо-о-овник попли-и-и-ив... Ось і все, — раптово закінчив пісню Берар. — Я ж вам казав, що я тільки зганьблю себе.

Усі присутні почали протестувати і запевняти, що пісня виконана просто чудово.

— У папа неймовірний голос, — сказала мадам Берар, червона від гордощів.

Мадам Азер теж розчервонілась, але з іншої причини. Азер розпливався у фальшивій радості, а у Стівена крапля поту скотилася за комір. Один тільки Берар, здавалося, не відчував збентеження.

— Азере, може, зіграємо у карти? Яку гру ви хочете?

— Вибач, Рене, — подала голос мадам Азер. — У мене раптово розболілася голова, я краще піду спати. Може, месьє Рейзфорд зіграє з вами замість мене.

Стівен встав, коли мадам Азер підвелася. Берари почали стурбовано розпитувати мадам Азер, але та, посміхаючись, запевнила усіх, що з нею все гаразд. Берар вклонився до її руки, а мадам Берар залишила поцілунок на досі червоній щоці мадам Азер. Коли вона повернулась до дверей, Стівен, поки її, раптом така поважна, фігура зникла в холі у супроводі шурхоту криваво-червоної спідниці, помітив у неї на передпліччі декілька веснянок.

— Давайте перейдемо до вітальні, — запросив Азер. — Месьє, я сподіваюся, що ви візьмете участь у нашій грі.

— Так, звичайно, — погодився Стівен, витискаючи із себе посмішку.

— Нещасна мадам Азер, — промовила мадам Берар, коли вони сідали до стола для гри в карти. — Я сподіваюся, що вона не застудилася.

Азер засміявся:

— Ні-ні, це все нервове. Не переймайтесь.

— Вона така тендітна істота, — пробурмотів Берар. — Ви хороша пара, Азере.

— Як би там не було, а головний біль може спричинити гарячку, — продовжувала мадам Берар.

— Мадам, — почав Азер, — я можу вас запевнити, що в Ізабель немає ніякої гарячки. У цієї жінки такий темперамент. У неї часто буває головний біль та інші незначні негаразди. Це нічого не означає. Повірте мені, я добре її знаю і вже звик до її невеличких слабкостей.

Він подивився поглядом співучасника на Берара, який посміхався.

— Вам пощастило, що у вас така міцна статура.

— У неї завжди бував головний біль? — мадам Берар все не заспокоювалась. Губи Азера витягнулись у струну.

— Це невелика ціна, яку