Ольга Токарчук - Гра на багатьох барабанчиках

для купання і лежати так цілі вечори, читаючи. Келих шампанського на гладенькому, кахляному краєчку ванни. Господар дому гордо розпалив новенький камін. На якусь хвильку задиміло, але відразу відчинили вікна в сад, і увірвалася свіжа хвиля весняного повітря, що пахло землею. С. допомагала господині носити салати й укладати в кошичку хліб. Чоловіки стояли на терасі, курили, розводячись про різні дахові покриття.

Після кількох пляшок вина вони сиділи з розрум’яненими обличчями біля каміна й пліткували про всіх відсутніх знайомих. С. спало на думку, що зараз можна би зіграти у Вбивцю. Запропонувала їм і пояснила правила гри. Вони неохоче погодились. Спочатку то вона мала бути Ведучою і штрикнула в спину господаря, визначивши його у цей спосіб на роль убивці. Він негайно ж убив свою дружину. Гра не вдалася, бо одразу всі згідно викрили правду.

— Це дурна гра, — сказав її чоловік. — Заграймо в амбасадора.

— Чому ми повинні у щось грати, — запротестувала господиня. — Ми так рідко бачимося, шкода часу на ігри.

Тому відкоркували ще пляшку вина і з келихами в руках оглядали свіжопосаджені рододендрони та форцизії.

Додому повернулися після дванадцятої. С. узяла до ліжка книжку, але зареєструвала тільки, що письменники грали далі. Цього разу жертвою була панна Шацкі, а Лу підозрював Лонгфелло. Що то з помсти.

Це було би надто просто, подумала С., але в неї паморочилася голова, тому відіслала книжку на підлогу біля ліжка і заснула.

Прокинулася вона з неприємним усвідомленням того, що проспала на роботу, і полегшено пригадала, що сьогодні субота. Сонце впадало ясною смугою і безжально показувало усі плями на сірому паласі спальні. Треба би колись його випрати, подумала вона сонно. Ідучи запарити каву, побачила кота, який непорушно сидів на балконі. Двері були зачинені. Вона швиденько впустила його до кімнати — він увійшов повільно, без сліду емоцій із приводу ночі, проведеної на холоді. Як її діти могли забути про кота? Не можна покластися навіть на власних дітей. Вона зробила дві кави і віднесла їх у ліжко. Чоловікові поставила горнятко з його боку — щонайбільше вистигне. Сперлася на подушки і, попиваючи маленькими ковточками гарячу каву, почала читати. Саме так могла би провести всю решту життя — не виходячи з ліжка і читаючи детективи.

Товариство у книжці грало далі. Ведучим був Фрухт, убили Лу. С. пробувала стежити за прихованими мотиваціями. Вона була певна, що оповідач підсуває тут якісь сліди, але не дуже могла зорієнтуватися, які. Чи слід сприймати цю гру серйозно? Якщо її так докладно описують, вона повинна мати якесь значення для всього сюжету. Що за дивна книжка, подумала С. зі зростаючим нетерпінням.

Виявилося, що Лу вбила Ульріка (це відкрив оповідач). Тамті не здогадались, і Ульріка залишилася непокараною. Вони зійшлися на Лонгфелло (тобто думали так само, як я, зауважила С. і зраділа власній здогадливості). Мабуть, нікому не спало на думку, що Ульріка могла би вбити свого молодого улюбленця з Америки. І все ж.

С. була трохи здивована. У книжці-бо почався новий день, і нічого не діялося. У Агати Крісті вже був би труп, а тут господиня маєтку запросила усіх на прогулянку, оглядали рабатки осінніх кремових троянд, гуляли алеями, збираючи досконалі світлисті каштани. Після ланчу був вільний час. Фрухт читав. Анна-Марі поїхала машиною до Байєнни по цигарки. Англієць пішов на самотню прогулянку на військовий цвинтар. Ульріка спала. Панна Шацкі працювала з кореспонденцією. Лу — що робив Лу? Поїхав кудись на велосипеді. Зустрілися лише за чаєм і знову почали грати у Вбивцю.

Зваживши на весь досвід С. із детективами, саме тут, приблизно на третині книжки, після знайомства з персонажами, повинен статися злочин. Може, буде після вечері, подумала. Вона читала тепер дуже уважно, свідома того, що кожна деталь може бути важливою. Кожне найменше речення, кожен натяк. Але й після вечері вони знову грали. Вдруге вбили Лу, проте обличчя його залишалося незворушним, що б він собі не думав. За вегетативними ознаками (почервоніння) швидко викрили, що убивцею є панна Шацкі. Зрештою, виглядало, що їй зовсім не залежить на тім, аби залишитись невикритою. Потім убили Анну-Марі, яка негайно заявила, що це змова проти жінок. С. помітила, що в усіх цих можливих варіантах Ведучий — Вбивця — Жертва у ролі жертви не виступала Ульріка. Її оминали, наче вважали неввічливим убивати, навіть у грі, господиню і знамениту письменницю.

Потім у вітальні розмовляли про літературу та про незвичайні способи убивання. Усім імпонували отруєні поштові марки Лонгфелло. Працівничка на пошті в маленькому містечку в Йоркширі, яка таким способом усуває можливих претендентів на купівлю її дому. Потім усі пішли спати, і С. була певна, що саме цієї ночі станеться те, що й має статися. Цікаво, хто кого вб'є. Ну, і чому. Якраз у цей момент прокинувся її чоловік, потягнув ковдру, і С. вилила півгорнятка кави на постіль. Зла, пішла вона до лазнички й почала наповнювати ванну водою. Шум, мабуть, побудив дітей, бо вже почали добиватися до лазнички.

С. закрутила воду і сіла в кухні біля маленького столика. Їй кортіло зазирнути на останню сторінку (не робила такого ніколи, ані разу!). Усе це товариство починало її помалу дратувати. Вранці було так само, як і попереднього дня. Лиш поїхали (без Ульріки та панни Шацкі) на прогулянку машиною. В Іпрі випили солодкого фламандського пива і з’їли налисники (С. подумала, що давно вже не робила налисників). На тій прогулянці виявилося, що Анна-Марі та Лонгфелло добре знають одне одного. Принаймні давали зрозуміти, що познайомились кілька років тому і заприятелювали. Фрухт навіть почав їх підозрювати у чомусь більшому й звірився в цьому Лу. Лу сказав, що це не має їх обходити. Потім Фрухт відділився від групи, і мусили чекати на нього, аж прибіг захеканий, благаючи пробачити йому. Не сказав, що він робив. Додому повернулися на чай, потім сиділи у своїх кімнатах, а Лу зайняв лазничку на добрі півгодини.