Олена Герасим'юк - Розстрільний календар

«жить стало лучше, жить стало веселей» та озвучив приблизну, на його думку, кількість населення Радянського Союзу — 171 млн осіб.

Історики вважають, що керівники СРСР могли точно не знати, наскільки змінилась демографічна картина в країні після масового голоду. Провідні радянські демографи не орієнтувались у ситуації, бо для них могли бути закриті зведені дані органів держбезпеки. Експерти розцінюють заборону абортів 1936 року як спробу покращити показники напередодні перепису.

1 січня 1937 року ЦК ВКП(б) та Раднарком СРСР звернулися до народу з проханням серйозно поставитись до перепису, який «мовою цифр має засвідчити перемогу соціалізму». Майже мільйон мобілізованих і навчених добровольців зробили у переддень пе­репису обхід населення. Результати мали бути надіслані в центр 10 січня, а остаточні дані оголошені — 16-го.

Та 10 січня на ім’я одного з керівників перепису було надіслано записку: «Результати перепису по УРСР, судячи з попередніх даних, роблять цей матеріал абсолютно секретним». Зафіксована станом на 1937 рік загальна чисельність населення УРСР засвідчила не «перемогу соціалізму», а тотальну катастрофу та наслідки геноциду. Офіційні джерела різко перестали говорити про перепис, ніби його й не було.

Лише у квітні 1989 року був оприлюднений офіційний лист начальника перепису статистика Івана Краваля до Сталіна і Молотова. У ньому було названо кількість населення СРСР — 162 млн осіб, серед яких майже 2 млн службовців РСЧА, внутрішніх військ та прикордонної охорони НКВС, а також майже 2,5 млн осіб спецконтингенту НКВС (тюрми і концтабори) і Наркомату освіти.

Звинувачення рагсів у недбалості абсурдне: для фальсифікації такого масштабу вони мали не реєструвати народжених узагалі, а кожну смерть фіксувати кілька разів. Компартійні діячі шукали причини низьких показників у відпливах за межі республіки, зміні кордонів, намагались виправляти цифри вручну тощо. Ставилось питання про дозвіл на публікацію «виправлених» даних перепису 1937 року. Але Сталін не погодився. Статистичні органи були зобов’язані провести новий перепис у 1939 році.

Джерела

Кульчицький Станіслав. Голодомор 1932—1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення. — К.: Наш час, 2007. Режим доступу: https://goo.gl/XAgY8Z

Лившиц Феликс. Перепись с особым местом в истории // Демографические процессы в СССР. — М.: Наука, 1990. Режим доступу: https://goo.gl/rdVpuY

Андреев Евгений, Дарский Леонид, Харькова Татьяна. Население Советского Союза. 1922—1991. — М.: Наука, 1993. Режим доступу: https://goo.gl/8Qs444

Дудник Ігор. Переписи населення в Україні: карти, цифри, міфи та їх спростування // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2011. — 5 грудня. Режим доступу: https://goo.gl/Z85PlT

6 січня 1948 року загін НКВС у селі Мальчиці Яворівського району Львівської області розстріляв різдвяний вертеп

Різдвяної ночі 13 мальчицьких юнаків вітали односельчан зі святом. В одному з будинків їх попередили: до села прибув загін НКВС на чолі з лейтенантом Плотніковим, нібито для забезпечення порядку. Але колядники, серед яких були колишні червоноармійці, учасники бойових дій, лише посміялись: «Ми на рідній землі, яку захищали, чого боятись?»

За кілька хвилин вертеп потрапив у засідку. Очевидець тих страшних подій Михайло Микитин згадував: «Обійшовши кілька сільських хат, біля садиби пана Янівського потрапили під град куль енкаведистів, що зробили на нас засідку. У цей Святий вечір з тринадцяти колядників живими залишилися двоє. Пізніше у своєму кожусі «Гуцула» я нарахував одинадцять кулевих отворів. Не загинув від німецької кулі, а отримав російську. На тілі вертепного «Ангела» нарахували шістнадцять куль».

Був убитий також Йосип Козак, який вийшов виглядати вертеп. Коли постріли стихли, уцілілі хлопці кинулись до найближчого будинку. Але щойно вони зачинили двері — окупанти знову відкрили вогонь. Кулі пробили дерев’яні двері і смертельно поранили Івана Колобича. За мить до хати увійшов лейтенант Плотніков.

«Зневажливо відсунув чоботом тіло Колобича, з презирством оглянув нас, виваляних у грязюці й переляканих, криво посміхнувся. Видно, йому сподобалася кривава «робота». Аж тут у хату ввірвався працівник сільради Микола Коваль. Міцно схопив енкаведиста за груди, затермосив: «Що ж ти накоїв, Плотніков?! За що брата вбив?!» Плотніков різко скомандував: «Тихо, тихо будь!» — і повернув до нього автомат», — розповідає Михайло Микитин.

Люди, які чули постріли, одразу зрозуміли, що сталося. Село заголосило.

Священик, який відспівував молодих хлопців, не згадав у промові про обставини їхньої смерті. У селі свідчать, що про трагедію довго ніхто не згадував.

Нині у Мальчицях відбуваються фестивалі вертепів, на місцевому цвинтарі встановлено пам’ятний знак.

Джерела

Карпій Володимир. Різдвяного вечора шістдесят років тому п’яні енкаведисти по-звірячому розправилися з колядниками у селі Мальчиці Яворівського району Львівщини // Сільські вісті. — 2008. — 10 січня. Режим доступу: https://goo.gl/USDLMw

Гижий Володимир. У Західній Україні в 1940—1950-х роках був звичайний російський тероризм // День. — 2015. — 5 березня. Режим доступу: https://goo.gl/hG4LNr

«Ніч перед Різдвом». Фільм, знятий у 2008 р. за історичними мотивами. У зйомках брали участь члени гуртка військово-історичної реконструкції пошукового товариства «Пам’ять».

8 січня 1934 року заарештований організатор і керівник Єдиної гідрометеорологічної служби СРСР Олексій Вангенгейм

Подружжя Вангенгеймів — Олексій Феодосійович і Варвара Іванівна — планували провести вечір зимового дня в театрі. Вони придбали квитки і домовились зустрітися перед входом. Варвара Іванівна прийшла заздалегідь, проте так і не дочекалася чоловіка — вдень його заарештували.

Вченого-метеоролога звинувачували у передаванні стратегічно важливої інформації іноземним спецслужбам. Ні відмова свідчити проти себе, ні аргументи і докази не впливали на слідчих. Листи до Сталіна, який за рік до арешту публічно вітав контрольований Вангенгеймом успішний запуск першого стратостата «СРСР», залишались без відповіді.

Олексій Вангенгейм відбував 10 років ув’язнення у Соловецькому таборі. Відірваний від улюбленої справи, в обмежених і важких умовах таборового життя, він читав ув’язненим наукові лекції, займався розвитком музею в соловецькому кремлі.

Серед послань вченого з табору збереглися зворушливі листи до доньки — неймовірні «Методичні посібники» для розвитку та навчання дитини: своєрідні уроки математики та природознавства, створені на основі зібраного на островах гербарію, акварельні замальовки полярного сяйва, рослин і тварин, загадки та художні твори.

За кілька років вчений домігся відповіді на запитання, за якими статтями його було засуджено. 9 жовтня 1937 року Особлива трійка Управління НКВС СРСР Ленінградської області винесла йому новий вирок — найвищу міру покарання.

Олексія Вангенгейма розстріляли 3 листопада 1937 року в урочищі