Петро Михайлович Кралюк - Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів

Відправною точкою, коли почався занепад Аварського каганату, можна вважати їхню поразку біля стін Константинополя у 626 р. У цей час, як уже говорилося, виникла на частині земель каганату слов’янська держава Само. А близько 632 р. болгарський (тюркський) хан Кубрат (605—665), об’єднавши племена кутрігурів, утігурів і оногурів, створює середньовічну державу – Велику Болгарію, вигнавши аварів із Північного Причорномор’я й Нижнього Дунаю. До 640 р. слов’янське плем’я хорватів витіснило авар із Далмації.

Хан Кубрат

Карл Великий

Незважаючи на ці поразки, Аварський каганат зберігся й проіснував ще майже двісті років. Смертельного удару цій державі завдали франки. Тодішній їхній король Карл Великий (742—814) у 791 р. почав наступ проти аварів. У його війську були і слов’янські загони карантанців – предків сучасних словенців і хорватів. У самому каганаті почалися смути. Буливбиті югур і каган. 796 року франкам вдалося захопити головний хрінг – столицю каганату. До Ахена, стольного міста франків, відправили вози, навантажені скарбами, які протягом століть накопичували аварські кагани. Правда, авари не змирилися й продовжували боротьбу.

Ослабленням Аварського каганату скористався болгарський хан Крум (755—814). У 803—804 рр. він захопив аварські землі в середньому Подунав’ї. У візантійському збірнику енциклопедичного характеру Суда (лексикон Свіди) є така цікава інформація. Ніби Крум запитав полонених авар, від чого загинули їхні провідники і «увесь народ». На це полоняники відповіли: «Через те, що множилися звинувачення один одного, загинули найбільш сміливі й розумні серед нас; потім злодії й неправедні поєдналися з суддями; потім від хмільного, коли вина побільшало, всі стали пияками; потім – через хабарництво; ще пізніше – через купців, оскільки всі ті, що стали купцями, обманювали один одного»20.

Ймовірно, це письмове свідчення загалом адекватно відображає ситуацію. Аварський каганат, котрий виник як військова й загарбницька держава, з часом цивілізувався. Верхівка, а також певні групи населення почали користуватися життєвими благами. Тут розвивалася торгівля, частина людей стала відносно заможною й намагалася отримувати задоволення (звідси – широке вживання спиртного). Разом з тим набули поширення «цивілізаційні вади» – хабарництво, підкуп суддів, обман, вивищення недостойних людей тощо. Що й вело до розкладу держави. Вона загинула не лише через напади зовнішніх ворогів (франків, болгар), а й через внутрішній розклад і дезорганізацію.

Після фактичної загибелі Аварського каганату її південна частина опинилася в складі Болгарської держави. Еліта останньої була тюркською, тобто близькою аварам. Тому там авари визнали владу хана Крума й не повставали проти нових правителів.

Західна частина Аварського каганату опинилася під владою франків. Останні вирішили «приручити» місцеве населення, християнізувавши його. Спеціально для цього у Зальцбурзі в 798 р. було засноване архієпископство. У 805 р. християнську віру прийняв каган. Тим самим авари перетворилися у васалів франків. Вони мали свої володіння в межах Східної марки Франкської держави з центром біля колишнього римського міста Саварії (зараз територія західної Угорщини). Ще певний час (до 843 р.) у різноманітних джерелах згадувалися авари й навіть т. зв. Аварське королівство21.

Хан Крум

На теренах Аварського каганату проживало чимало слов’ян. Після загибелі цієї держави деякі з них опинилися поза межами впливів держав франків і болгар-тюрків. Саме на той час припадає створення слов’янських державних утворень. І саме на теренах, де колись панували авари.

На початку ІХ ст. на теренах південної Моравії та північно-західної Словаччини виникає слов’янська держава, першим правителем якої став князь Моймир (правив до 846 р.). Ним була заснована династія Моймировичів. Ромейський імператор Константин Багрянородний (905—959) називав цю державу Великою Моравією. У ній слов’янські просвітителі Кирило та Мефодій утверджували християнство східного обряду22. Потім їхні учні перебралися до Болгарської держави, в якій поступово домінуючими стали слов’янські елементи.

Але, схоже, поряд з цим виникає ще одне державне утворення на землях, де жили дуліби. З часом ці землі почали іменуватися Волинню. Про це фактично говорить уже згаданий арабський автор Абу ль-Хасан Алі аль-Масуді в своїй праці «Промивальні золота й копальні самоцвітів», яка була написана в 943—947 рр. Там, зокрема, автор пише про сакаліба, тобто слов’ян: «Вони складаються з різних племен, між якими йдуть війни, а також мають царів. Дехто з них тримається християнської віри, а саме яковітського віросповідання, а є серед них такі, у яких немає Святого Письма, і вони не сповідують ніякого божественного закону. Ці люди – язичники, божественні закони їм узагалі невідомі. …є серед них плем’я, в якому колись, у давні часи був цар, а називався їхній цар Маджак (Маджк). Це плем’я називається валінана (влінана). Це плем’я в давнину мало владу над усіма племенами сакаліба, адже в них був цар, а всі інші царі корилися йому»23.

Наведене свідчення аль-Масуді дає підстави говорити, що волиняни мали своє державне утворення. Адже вони панували над іншими слов’янськими племенами. Тобто, судячи з усього, в них існували механізми примусу, оподаткування. Ця держава мала свого царя, верховного правителя, якому підпорядковувалися інші царі. Називається навіть ім’я царя – Маджак.

Костянтин VII Багрянородний

Аль-Масуді

Держава волинян, за свідченням аль-Масуді, існувала «в давнину». Такою давниною цілком могли бути події столітньої давності – орієнтовно початок