Стівен Девід Левітт - Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі

Є лише один спосіб дізнатися про це: визначити розбіжність між даними продажів будинків, що належать самим агентам з нерухомості, і тих будинків, які вони продають за дорученням своїх клієнтів. Якщо скористатися вищезгаданими даними продажів 100 тисяч будинків у передмістях Чикаго й зважити при цьому на максимальну кількість змінних чинників — розташування, вік і якість будинку, його естетику, споруджувалося це нерухоме майно як капіталовкладення чи ні й таке інше, — то виявиться, що агент з нерухомості тримає власний будинок на ринку в середньому на десять днів довше і продає його дорожче на три з гаком відсотки, або 10 тисяч доларів на будинок вартістю 300 тисяч доларів. Продаючи власний будинок, агент чекає на максимально вигідну пропозицію; коли ж він продає ваш будинок, то заохочує вас пристати на перший-ліпший пристойний варіант. Як і біржовий брокер, що прагне знизити комісійні, агент прагне здійснювати угоди і, до того ж, здійснювати їх якомога швидше. А чом би й ні? Адже частка, отримувана агентом з кращої пропозиції, а саме 150 доларів, є надто мізерним стимулом, щоби заохотити його чинити інакше.

З усіх труїзмів, що стосуються політики, один вважається ближчим до істини, ніж решта: гроші купують (визначають) вибори. Арнольд Шварценеґґер, Майкл Блумберг, Джон Корзін — ось лише нещодавні яскраві приклади того, як цей труїзм працює на практиці. (Забудьте на мить такі протилежні приклади, як Стів Форбс, Майкл Гаффінґтон, а особливо — Томас Голісано, який, тричі балотуючись на посаду губернатора штату Нью-Йорк, витратив 93 мільйони доларів власних коштів і здобув відповідно 4,8 та 14 відсотків голосів). Більшість людей погодиться з думкою, що гроші справляють надмірний і неналежний вплив на вибори і що під час виборчих кампаній їх витрачається занадто багато11.

І справді — відомості про вибори свідчать, що зазвичай перемагає саме той кандидат, який витрачає більше грошей. Та чи є гроші причиною перемоги?

Здавалося б, така думка є логічною, як і була б логічною та думка, що бурхливе економічне піднесення 1990-х посприяло зниженню злочинності. Але той факт, що якісь дві речі співвідносяться одна з одною, ще не означає, що одна з них є причиною другої. Така кореляція просто свідчить, що існує зв’язок між двома чинниками — назвімо їх Х і Y — але це не говорить нам нічого про спрямування такого зв’язку. Можливо, Х спричиняє Y; цілком можливо також, що Y і Х спричинені якимось іншим чинником, скажімо, Z.

Поміркуймо про ось яке співвідношення: існує тенденція, що в містах із високим показником убивств працює також велика кількість офіцерів поліції. А тепер розгляньмо кореляцію «кількість полісменів/кількість убивств» у двох реальних великих містах. Денвер і Вашингтон (округ Колумбія) мають приблизно однакову кількість населення, але Вашингтон має втричі більшу кількість поліції, ніж Денвер, а ще він має у вісім разів вищий показник убивств. Допоки ви не матимете більше інформації, важко сказати, що є першопричиною. Людина необізнана може поміркувати над цими цифрами й дійти висновку, що весь отой надмір поліції у Вашингтоні і є причиною надміру вбивств. Таке недолуге мислення, яке має тривалу історію, зазвичай провокує недолугу реакцію. Згадайте лишень байку про правителя, який дізнався, що найбільш уражена хворобами провінція його імперії має водночас найбільшу кількість лікарів. І яке рішення ухвалив той правитель? Він хутко наказав стратити всіх лікарів.

А тепер повернімося до проблеми грошей, які витрачаються на передвиборчі кампанії. Щоби визначити зв’язок між грошима та виборами, незайве було б проаналізувати стимули, що впливають на те, скільки коштів витрачається на передвиборчі кампанії. Уявімо, що ви — людина, яка здатна пожертвувати кандидату 1000 доларів. Найімовірніше, ви дасте ці гроші в одній із двох нижчезазначених ситуацій: в умовах напружених перегонів із майже рівними шансами, коли ви гадаєте, що ваші гроші вплинуть на остаточний результат; або ж під час кампанії, де наперед визначився беззаперечний переможець, і вам хотілося б поніжитися в променях його слави або ж отримати в майбутньому відповідні дивіденди. Кому ви однозначно не дасте грошей, так це явному невдасі. (Спитайте будь-кого з тих кандидатів у президенти, які програють у штатах Айова і Нью-Гемпшир). Тому лідери виборчих перегонів і чинні політики збирають значно більше коштів, ніж кандидати, які грають на довгострокову перспективу. А як же ті гроші витрачаються? Чинні політики й лідери перегонів мають явно більше грошей на свої кампанії, але витрачають їх лише тоді, коли перед ними миготить цілком реальна перспектива програти вибори; інакше навіщо витрачати стратегічні резерви, що можуть стати у пригоді пізніше, коли з’явиться якийсь значно серйозніший і загрозливіший конкурент?

А тепер уявімо двох кандидатів: одному з них притаманна харизма, а другий є менш привабливим. Привабливіший кандидат збирає значно більше грошей і легко перемагає. Але чи справді саме гроші забезпечили йому голоси, чи то була харизма, яка допомогла йому здобути і гроші на кампанію, і голоси виборців?

Це — основне запитання, на яке, однак, важко знайти відповідь. Зрештою, симпатії виборців нелегко піддаються кількісним підрахункам. Як же їх виміряти?

Насправді — ніяк. За винятком одного особливого випадку. Ключовий момент полягає в тому, щоби порівняти кандидата… з ним самим. Тобто Кандидат А, найімовірніше, буде аналогічним Кандидатові А через два або чотири роки. Те саме можна стверджувати стосовно Кандидата В. А тепер уявімо, що Кандидат А конкурував з Кандидатом В на двох виборах поспіль, але в кожному випадку витрачав різні суми грошей. У такому разі, зважаючи на те що симпатії виборців є незмінними, ми могли б виміряти вплив грошей на вибори.

Виявляється, одні й ті самі два кандидати постійно конкурують між собою на кількох виборах поспіль — це ілюструє майже тисяча конгресових перегонів, починаючи з 1972 року. І що ж про такі випадки нам кажуть цифри?

А ось що. Кількість грошей, витрачених кандидатами, фактично не має жодного значення. Кандидат-переможець може скоротити свої витрати вдвічі і втратити при цьому лише 1 відсоток голосів. При цьому кандидат-невдаха, який подвоює свої витрати, може розраховувати тільки на те, що йому вдасться змінити настрої виборців на свою користь лише на той самий 1 відсоток. Для кандидата-політика неважливо,