Маріо Пьюзо - Сицилієць

серця Сицилії, щоб убити юну дружину Майкла. Так, посланці від батька принесли йому звістки про те, що старий дон одужав від ран, що він примирився з п’ятьма «родинами» і зробив так, що всі звинувачення проти Майкла скасували. Однак Майкл знав, що батько чекає на його повернення, щоб син став його правою рукою, знав, що всі члени родини будуть раді його бачити: сестра Конні, брат Фредді, названий брат Том Хейген і бідолашна мати, що, безперечно, і досі оплакує смерть Сонні. Йому мимохідь згадалася Кей: чи вона досі думає про нього, після того як він на два роки зник? Але головним було от що: чому батько відкладає його повернення? Це могло спричинити тільки щось надзвичайно важливе, пов’язане з Ґільяно.

Раптом Майкл усвідомив, що його вивчають холодні блакитні очі інспектора Веларді. На тонкому аристократичному обличчі відобразилося презирство, наче Майкл проявив себе боягузом.

— Май терпіння, — мовив дон Кроче. — Наш друг Андоліні й досі виступає посередником між мною та Ґільяно з його родиною. Ми всі переконаємо його разом. Коли ти поїдеш звідси, то рушиш до батька й матері Ґільяно в Монтелепре, це по дорозі до Трапані.

Він зупинився на мить і всміхнувся; усмішка не порушила масивності його щік.

— Мені розповіли про твої плани. Усі твої плани.

Дон Кроче сказав це з особливим наголосом, але Майкл подумав, що всіх планів той знати не міг. Хрещений батько ніколи нікому не розповідав усього.

— Усі ми, ті, хто любить Ґільяно, — м’яко вів далі дон Кроче, — погоджуємося щодо двох речей. Йому не можна більше лишатися на Сицилії, і він має емігрувати до Америки. Інспектор Веларді теж із цим згоден.

— Це навіть для Сицилії дивно, — відповів Майкл, усміхнувшись. — Інспектор — голова таємної поліції, що присягнула спіймати Ґільяно.

Дон Кроче засміявся коротко, механічно.

— Хто зрозуміє Сицилію? Утім усе просто. Риму буде краще, якщо Ґільяно щасливо житиме в Америці, а не сипатиме звинуваченнями з клітки для свідків у суді Палермо. Суцільна політика.

Майкл був спантеличений, відчув різкий дискомфорт. Це було не за планом.

— Чому інспектор Веларді зацікавлений у його втечі? Мертвий Ґільяно небезпеки не становить.

Інспектор зі зневагою відповів:

— Я обрав би саме це. Але дон Кроче любить його як сина.

Стефан Андоліні злісно витріщився на інспектора. Отець Бенджаміно втягнув голову в плечі й відпив зі своєї склянки. Однак дон Кроче суворо відповів Веларді:

— Ми всі тут друзі й повинні бути відверті з Майклом. Ґільяно має козир — щоденник, який він називає «Заповітом». Він містить докази того, що уряд Рима — певні його чиновники — допомагали йому чинити розбій у ці роки, маючи на те свої, політичні причини. Якщо цей документ буде оприлюднений, християнсько-демократичний уряд впаде й Італією правитимуть соціалісти й комуністи. Інспектор Веларді згоден зі мною, що цього не можна допустити. Тому він прагне допомогти Ґільяно втекти з цим «Заповітом», бо так він залишиться невідомим.

— Ви бачили той «Заповіт»? — спитав Майкл. Цікаво, чи знав про нього батько. У його вказівках нічого про цей документ не було.

— Я знаю про його зміст, — відповів дон Кроче.

Інспектор Веларді різко сказав:

— Якби я міг вирішувати, то вбив би Ґільяно, і до дідька його «Заповіт».

Стефан Андоліні подивився на інспектора з такою неприхованою, напруженою ненавистю, що Майкл уперше усвідомив, що перед ним сидить людина, не менш небезпечна за дона Кроче.

— Ґільяно ніколи не скориться, — мовив Андоліні. — Ти недостатньо вправний для того, щоб відправити його в могилу. Тобі було б розумніше пильнувати себе.

Дон Кроче повільно підняв руку — і за столом запала тиша. Він повільно заговорив до Майкла, не зважаючи на інших.

— Можливо, я не зможу дотримати слова й привезти тобі Ґільяно. Не можу тобі сказати, чому дона Корлеоне так цікавить ця справа. Будь певен, він має свої на те причини, і вони вагомі. Але що я можу зробити? По обіді ти поїдеш до батьків Ґільяно, переконаєш їх, що їхній син має мені довіритися, і нагадаєш цим милим людям, що саме я визволив їх із в’язниці. — Він на мить замовк. — Може, тоді ми будемо спроможні допомогти їхньому синові.

За роки вигнання й переховування в Майкла розвинулося тваринне передчуття небезпеки. Йому не подобався інспектор Веларді, він боявся жорстокого вбивці Стефана Андоліні, від отця Бенджаміно в нього спиною бігла мурашва. Однак найтривожніші сигнали йшли до його мозку від дона Кроче.

Усі чоловіки за столом говорили тихіше, звертаючись до дона Кроче, навіть його ж власний брат, отець Бенджаміно. Вони линули до нього, схиливши голови, чекаючи на його слова, навіть жувати припиняли. Слуги колами ходили навколо нього, так, наче він був сонцем; розсипані садом охоронці невпинно стежили за ним, готові за командою вистрибнути й розірвати всіх на шмаття.

Майкл обережно сказав:

— Доне Кроче, я тут, щоб дослухатися до будь-якого вашого бажання.

Дон схвально кивнув своєю величезною головою, склав на животі чітко окреслені руки й своїм владним тенором мовив:

— Ми маємо бути повністю відверті один з одним. Скажи, які ти маєш плани щодо втечі Ґільяно? Розкажи мені, як син батькові.

Майкл зиркнув на інспектора Веларді. Він не став би говорити відверто перед головою таємної поліції Сицилії. Дон Кроче негайно зрозумів натяк.

— Інспектор Веларді повністю керується моїми порадами, —