Юрій Романович Іздрик - Острів КРК та інші історії

самотніх поетес, я перехиляв недопиті шклянки і підспівував мертвим музикантам, відбивався від вологих гуру і всує згаданих уже недограних жінок, а ти стояла все так само за стінами, за мурами, засовами, а може тебе вже й не було, — як могла б ти бути у такому місці, — ти зникла, зникла, розчинилась за вікном, і страх, пекучий страх можливої втрати стиснув мені нутро, я раптом кинувся, відштовхнувши мирного поета — той похитнувся і упав, крізь двері, коридори, переходи, крізь зарості вазонків, педерастів, лам до тебе, до твого волосся, до лінії плеча, та всюди тривало «крізь» і ніде не виднілося «до», — по всіх кутах сидів самотній воланд і мертве око його було мов живе, а те живе горіло смутком і тугою нетутешньою.

4(«Футинути, штототакоє, ужастакой пріснілса, нікакой нікагда нєбило, нет, ідажебиць німожет!»[17]). Пиття — це звикла земна річ, і як будь-яку з земних речей його можна зробити досконалим. На жаль, я вже й цього не вмію. Однак. У мене є пляшка вина, слоїк спиртового настою валеріани і якийсь смердючий лосьйон. «Утро», здається. Ненавиджу лосьйони, але зараз не час перебирати. Вино добре б підігріти, лише не занадто, так, щоб не почав випаровуватися спирт. Добре б до градусів 40–45 за Цельсієм. І пити потрошку, маленькими ковтками, в перервах розжовуючи хліб, тоді в шлунку утвориться велика хлібно-винна маса, вона буде діяти довго і надійно. Вино найдешевше і, мабуть, тому найслабше. Доводиться половину валеріани виливати до нього. Це я вже щось плутаю, але хай є, як є. Дякувати Богу, є ще кава. Можна пити вино, навіть і холодне, впереміш із кавою, тоді вино буде грітися просто в шлунку, і це ґарантія, що намарно не пропаде ні грама алкоголю. Отже, вино плюс валеріана і кава. І цигарка. Цигарок всього дві, раніше я б розділив їх у часі і таким чином досягнув би більшого ефекту, однак тепер я палю їх одна за одною, припалюючи другу від першої — цього я навчився у Млинарського[18]. Млинарський багато речей робить так, що годі опиратися звабі. Він незлий чоловік. Він, може, Пан цинамонових крамниць[19]. Він вміє вимовляти твоє ім'я, як ніхто. Навіть я так не вмію. Зрештою, я вже багато чого не вмію. Тому і палю цигарки одну за одною. Виходить непогано. Навіть дуже добре, але то ненадовго. Є ще добрий спосіб змішувати напої різної міцності. Пити спочатку вино, потім трішки розведений спирт, потім щось важке на зразок лікеру, потім знову вино і горілку і гарячий чай. Шлунок не встигає призвичаїтися до одного ґатунку, як ти вже пропонуєш щось інше, і дезорієнтований організм швидко втрачає опір. Добре також додати якогось снодійного або протигістамінного препарату — ефект буває неперевершеним, однак, чесно кажучи, я найбільше люблю чисте алкогольне сп'яніння. Не толерую також пива і газованих напоїв. Це, що називається, розкатав губу. Коли вибору немає — доводиться бути скромнішим, отож мінусуємо вино, валеріану, каву і дві цигарки. Залишається не густо. На денці настоянки і лосьйон. Ненавиджу лосьйони, вже казав, здається. Я пробую перепускати його через вугільний фільтр, але то марудно і майже не дає ефекту. Вихлюпую парфуми в шклянку, випиваю раптово, відразу по тому ковтаючи валеріану, завдяки чому на декілька секунд вдається перебити неприємний ґалантерейний дух. Тепер вже все. Навіть теплого чаю не вип'єш — знудить. Одинокий спосіб — залізти в гарячу ванну. Коли в горлі з'являються мерзотні випари — мені вже однаково. Температура розганяє кров, кров жене тілом алкоголь. Нарешті приходить спокій… Спокій уявляється великою шапкою піни, під котрою лиш на денці брудна вода. Не думаю про це. Тепер головне — не піддатися спокусі мастурбації. Однаково з цього нічого не вийде, витрачені зусилля лиш відберуть добру половину кайфу. Тому найкраще лежати спокійно, час від часу відригуючи «Утром», і намагаючись не згадувати, що на цьому світі, окрім мене, існують різноманітні живі істоти, істотки, створіння, люди-птахи-звірі, плазуни і гади і діти[20], мишенята, кактуси, огірки, черви і рожеві хробачки, школярки, канарки, канапки, єхидни і качконоси, іспанські королі, шпанські мушки, глауберова сіль, дрозофіли, трихомонади та інші принади. Забути про всіх цих клятих співвітчизників. Бо забувши про них, я, можливо, забуду про тебе.

5(фраґменти листа). «Сліди залишаються надовго. Це можуть бути непомітні сторонньому оку плями від петрушки на світлому дереві стола, або необачно залишений недопалок, чи рельєф чужих пальців у мисочці з сіллю. Рельєф твоїх пальців, властиво. (…)

Скільки разів, знімаючи з балкону випрану сорочку, я знаходив на чорному полотні твоє волосся, твоє крихке і хворобливе, мов шкло, волосся. Мов сіно. Я збирав його докупи, я роками збирав його докупи, сушив на горищі, розвішував під стелею (…). (…)

Я брав більше, ніж міг віддати. Я любив твої розкішні сукенки, і твою дивовижну ходу, і твій сміх, і твій гнів, мені подобалось, як ти трощиш все довкола, як скидаєш на землю шклянки і горнята, як з ґрацією кішки оббиваєш собі коліна і ламаєш обцаси нових мештів, як від необачності (…). Я ж не міг запропонувати тобі нічого, окрім слів і вина. Вина, від котрого ти переставала бути сама собою, і слів, від котрих ти впадала у відчай.

(…)

Ти шукала затишку і захисту, а знайшла лиш страх і потребу.

Ти шукала спокою, а знайшла лиш радість.

(…)

Ти шукала тверезості, а знайшла лиш ритм.

Тебе налякала моя віра в диявола. І ще більше налякала моя віра в Бога, адже ти думала, що Бог — це морські камінці.

Зате диявол виявився мухами і курячими лапками[21]. Він полював за нами, і ми змушені були складати йому офіру.

А ще ми малювали магічні графіті на стінах пологових будинків, адже в кожному місті ми перш за все шукали пологовий будинок.

Ти плачеш, бо в нас ніколи не буде дітей, але не плач, бо та куряча лапка на бруківці не що інше, як шмат вивареної шкіри з кістками, бо за річкою грім, бо скоро буде дощ, бо я молився за тебе, скиглячи від власного безсилля (…), а довкола все ще тривало літо, і хрипка сурма майлза девіса[22] провіщала вечір, і в неосілій куряві вчувалося цегляне передзахідне сонце і невідворотність приходу ночі, тож не плач, я прошу тебе, не плач».

6(ближче до кінця). Повернувшись додому, він першим ділом подався до ванни, звідки вийшов