Софія Юріївна Андрухович - Літо Мілени

Все, чого я хочу — мешкати у Вашому домі, пекти Вам трояндові пляцки (такі, як той, що я надіслала. Добрий, правда ж?), варити сироп з троянд, прати шкарпетки і співати релігійні пісеньки. Не надто багато я й вимагаю, як на мене. Тому я радила б Вам, отче, щиро та добросердо, виконати моє прохання. Впевнена, Ви погодитеся зі мною і зробите, як я хочу, бо — самі розумієте — так буде найкраще для нас обох.

Чекатиму на Вас зі своїми речами завтра, о третій годині ночі в трояндовому саду. Безперечно, ані матуся, ані Цецилія та Наркіс не повинні дізнатися про цю нашу крихітну змову.

Моє серце розпускається, як пуп’янок троянди, бо незабаром я буду найщасливішою дівчиною на світі — і Ви цьому причина.

Кохатиму і на тому світі, вічно Ваша - до смерті закохана Касандра.

Р. З. Якщо Ви знехтуєте мною і не прийдете, зранку в трояндовому саду знайдуть моє бездиханне тіло. Ваша Кас.

Р. Р. З. До речі, я зустрічалася з духом мого татка Леона, і він сказав, що у нас з Вами народиться донечка. К.»

Касандра була щасливою. Вона ні на мить не сумнівалася, що о. Лавр прийде до неї в сад і буде радий забрати до свого дому. Почуття ніжності, що сповнювало дівчину, відкрило їй новий світ, вона заливалася гарячими сльозами, які чомусь щомиті так і пирскали з її очей, і любила шалено все і всіх навколо.

Але по обіді наступного дня (вночі мала відбутися зустріч у саду), коли Касандра поскладала вже до валізи майже всі свої речі, вона почула голос священика, що долинав з ґанку, і вигуки здивування та захоплення. Через декілька хвилин до кімнати зайшли Земислава, Цецилія та Наркіс. Вони тепло та любляче посміхалися і по-змовницькому переглядалися між собою.

— Каа, ти просто чудо! — промовила матуся. — Я навіть не думала, що ти можеш аж так, Каа! Правда ж? — звернулася вона до голуб’ят.

— О, так, Сандро, це саме те, чого ми тебе вчили! Ти така талановита! Неперевершено! — Цецилія притиснула дівчину до себе і розцілувала, а Наркіс сказав:

— Тільки голубка Цецилія ще може написати такого листа, Касе — і більше ніхто. Такі почуття! Така твердість у власному бажанні! Так різко і ніжно! Касе, ти — геній кохання! — і додав: — Цециліє, пташечко, я незмірно кохаю тебе!

— Я теж кохаю тебе, мій горобчику, — сказала старенька, і вони почали любо шепотітися. Тим часом Земислава промовила:

— Невже ти так закохалася в о. Лавра? Так, він достойна людина, це гарно, що ти вибрала саме його. Ти можеш кохати отця, безперечно, хоч ціле життя. Але є декілька речей, про які ти повинна знати. По-перше — він священик, він не бачить анічогісінько, окрім віри, і не думаю, що він хоча б на мить потребує дружини чи, скажімо, коханки. По-друге — о. Лавр вже старий чоловік. Ні, ні, я не маю нічого проти різниці у віці, що сказав би Леон, якби знав, що я відмовляю тебе від кохання тому, що твій обранець набагато старший, аніж ти — а я не відмовляю свою дитинку, зовсім ні. Але ж це вже нецікаво, це ж просто повторення моєї історії, прекрасної історії, але повторення — це не те, зовсім не те. До того ж, ти знаєш, як усе це закінчиться. І навіть швидше, аніж у мене з Леоном: о. Лавр уже на підході, прости Господи! І, по-третє і найголовніше, — о. Лавр не кохає тебе! Цьому свідчення — те, що він приніс до нас твого геніального листа. Він розгублений, і страшенно засмучений, і не знає, що робити. Він просто не вміє кохати, бідака. Любить усіх людей, а от закохатися ніяк не може. Та йому це й не потрібно, Каа, розумієш? Сама вирішуй, що тобі робити. Я все сказала, що думала. Але ти, Каа — справжнє золотко! Ти зараз подумай над усім, а ми підемо. Бувай, — і сива матінка поцілувала Касандру в чоло, після чого вийшла з кімнати. За нею вийшла закохана парочка, причому Наркіс підморгнув Касандрі і прошепотів:

— Блискуче, Касе, блискуче!

А Цецилія промуркотіла:

— Може, тобі, Сандро, слід податися в монастир? Може, так завоюєш його кохання. Це непогана ідея, як на мене. Подумай.

І Касандра знову опинилася сама. Не можна сказати, що вона була нещасна і знищена, бо її почуття відштовхнули. Навпаки, їй стало якось іще веселіше. Ні, кохання не згасло — дівчина і далі з ніжністю згадувала про о. Лавра і прагнула щомиті бачити його; просто все якось трохи заплуталось, і вона вирішила вийти погуляти в саду. Троянди завжди надихали її, тож і зараз Касандра сподівалася, що їхній запах підкаже якусь розумну думку.

Проходячи поміж кущами жовтих і рожевих троянд, Каа раптом наткнулася на високого юнака, трохи старшого за неї, схожого на ельфа або на лицаря. Він був стрункий і високий, з біляво-жовтавим волоссям, блідим обличчям, на якому вирізнялися сині очі, чимось дуже схожі на очі о. Лавра. Риси обличчя хлопця були тонкими і правильними, особливо гарним здався Касандрі його благородний ніс.

— Ти хто? — запитала Касандра.

— Я називаюся Флор, я племінник о. Лавра. А ти, напевне, та закохана в нього до смерті дівчина, яка спекла смачнющий трояндовий пляцок? — голос Флора теж був глибоким, теплим і якось одразу зворушив дівчину, та й сам хлопець зацікавив її. Вона кивнула головою на знак згоди, а він продовжив:

— Так от. Я ніколи не їв нічого смачнішого за той пляцок і хотів би з’їсти ще один, а ти, напевно, вмієш готувати ще й інші такі ж смачні страви. Якби ти готувала їх мені, я допоміг би тобі бачити дядечка щодня. Ти жила би під моїм ліжком скільки тобі б захотілося і надивилася би на нього досхочу: щоранку і щовечора він заходить до моєї кімнати, щоб помолитися. То як?

Звичайно, Касандра погодилась. Тому тієї ж ночі, о третій годині, вона чекала на Флора в трояндовому саду зі своєю валізою. Він прийшов і відпровадив її до свого дому, де поселив під власним ліжком. 'Зранку Касандра побачила домашні капці о. Лавра і почула його голос. Цього їй було досить. Мрія закоханої