Софія Юріївна Андрухович - Літо Мілени

Минали роки. Хлопчики виросли і покинули рідний дім, щоб побачити світ. Мілені не вистачало їхніх веселих голосів, не вистачало їхніх тіней на землі перед ґанком, гарних очей, у яких вона знаходила очі бабці Земислави, Касандри і Флора і ще цілих поколінь якихось невідомих предків.

Кілька разів у млин навідувалася пара закоханих голуб’ят — Цецилія і Наркіс зі своїми чорнявими, вже дорослими синами і з Вандою. Розповідали про містечко, про слонів, собак, які все чатували на Земиславиному полі, про старий цвинтар і про левів-фонтанів. Розповідали, що Касандрині троянди почали чомусь гинути, тож довелося їх повикорчовувати, а натомість засадити все ірисами; що повернулася Ружена, дружина циганського барона і мати дванадцятьох дітей; що листя вже поопадало і скоро почне падати сніг. Все змінювалося, і тільки там, де жила Мілена, завжди було вічне літо.

16

Одного з мільйонів прекрасних ранків Мілена як завжди пішла до своїх троянд. Вона цілувала кожну квітку, вдихала її аромат і пестила, шепочучи найніжніші слова. Гладила тонкими пальцями стебла і пелюстки, доторкалася до колючок. Вона навіть не помітила, коли проколола однією собі пальця і як краплина крові скотилася на рожеву пелюстку. Тільки Леон відчув, ніби щось негаразд. Він узяв Міленину руку і злизав ще одну краплину. Потім, узявшись за руки, вони поволі пішли по траві, поміж овець, баранів і ягнят. Йшли довго і мовчки, а промені сонця виблискували на їхньому волоссі. Але раптом Мілена пчихнула. Леон зупинився, і зазирнув їй в очі, і помітив там на дні те, чого шалено боявся і ніяк не міг уникнути. Він узяв Мілену на руки і поніс до млина. Перед ґанком Мілена озирнулася і окинула поглядом своє літо. Ясна посмішка з’явилася на її блідих устах.

Напівлежачи на подушках, Мілена випускала до стелі тонкі цівки диму, які особливо і незвично пахнули. Вона випалювала одну цигарку за одною, аж доки їх уже не залишилося. Мілена посміхнулася до Леона і провела рукою по його чорно-сивому волоссі. Тоді з насолодою примружила очі і пчихнула ще раз. Але очей вже більше не розплющила.

Леон поховав Мілену поміж троянд. Молода смарагдова трава миттю вкрила свіжу могилку, а з кущів на неї поволі опадали пурпурові пелюстки, зірвані першим, ще несміливим подихом осіннього вітру.