Ірен Віталіївна Роздобудько - Оленіада

Зоя почала думати. Спочатку про своє лімітоване в цій клятій столиці життя — гуртожиток для робітниць «камвольно-прядильного комбінату», про те, яким чином (довелося піти по головах своїх напарниць-прядильниць!) здобуто цю вбогу «готельку» в спальному районі, про вени, що здуваються на ще досить привабливих литках після зміни в перукарні. Тут Зоїні очі сповнилися сльозами і вона почала думати в іншому напрямку, адже плакати не любила. Олень, думала далі Зоя, це вже статус! Навіть заміжжя — звук порожній у порівнянні з цією розкішшю. Якщо ти під’їжджаєш у власній упряжці до ресторану і замовляєш там усього-навсього одну маленьку філіжанку кави, до тебе ставляться як до людини.

І Зоя уявила цю величну картину. І зомліла. І сіла, майже непритомна, прямо на пульт телевізора, що завжди лежав на дивані.

— ...тим, у кого олені замерзають у квартирах, президент пропонує щільніше заклеювати вікна, а краще — замовляти склопакети у фірмі «Смерх», — продовжував начитувати останні новини телеведучий Ян Євський. — Ідея розвинути власну галузь оленярства накрилася мідним тазом! Учора вночі підступно була укладена угода між оленярами Лапландії про пряме постачання цих тварин виключно до Росії. Отже, тепер доведеться платити неабиякі кошти за транзитне постачання цього транспортного засобу через кордони країн ближнього зарубіжжя. Таким чином ціни можуть підскочити щонайменше втричі...

Ян Євський іще щось говорив про «мідний таз», про втрачені ілюзії й завершив промову звичайним для нього гаслом: «Кохаймося!». Але Зоя вже не слухала. Виконувати цей заклик їй не було з ким, проте в ванній лежав ріг і, як вона зрозуміла з останніх новин, його треба якнайшвидше реалізувати!

Але яким чином? Надворі стояв білий день. Якщо вона понесе продавати ріг зараз, — сусіди помітять і хтось обов’язково запитає: «А що це ви несете, Зоє Павлівно?». І Зоя напевно знала, що вона почервоніє. Зоя була сором’язлива.

Отже, діяти слід пізно ввечері. Добре, що сьогодні у неї вихідний! Можна спокійно поміркувати. Зоя вже зібралася знову залізти під ковдру, аби надатися думкам, як у двері подзвонили. «Міліція!» — майнула перша думка. Зоя припала оком до вічка на дверях і з полегшенням зітхнула: у вигнутому скельці відобразилась спотворена склом гримаса Семена Василенка. Ніс у нього був довгий і червоний, очі — балухаті, нижня губа пішла під підборіддя... Зоя зітхнула, протерла вічко пальцем і відчинила.

— Ну ти уявляєш, — з порогу завівся Семен, — той козел хоче мене звільнити!!! Я роблю йому тираж, бігаю містом як смажений півень, першим приношу новини про найпрогресивніші технології з вирощування ягелю... А йому, бач, не сподобався мій нарис! Знімає його з номера, падлюка. Пропав гонорар! А це — три кіло ягелю!!!

Він увійшов до кімнати і підозріло оглянув усі кутки. Зоїне ліжко стояло розстелене.

— Не три, — сказала Зоя, — а один!

— Це ж чому? — нашорошив вуха Василенко.

— Подорожчання. Новини чув? — І Зоя переказала йому промову Яна Євського.

Василенко схопив пульт, натис на кнопку. На екрані знову з’явилася задоволена посмішка телеведучого:

— ...масштабна політично-економічна криза продовжує розвиватися. На тлі вчорашньої угоди розгорівся новий скандал у парламенті. Він стосується прав власності депутатів та самого президента. Зокрема, в цю мить тривають запеклі дебати про те, чи може президент користуватися службовою упряжжю, що складається з восьми оленів. Питання підняв блок Меланії Вітерміняйло. За пару годин пані Меланія буде гостем нашої студії. Не перемикайте!

Спересердя Євський переплутав свій «позивний» із закликом московського колеги Андрія Салатова, ведучого ток-шоу «Маленька праска», але після вимкнення звуку в студії самими вустами проказав фірмове: «Кохаймося!».

Цього разу спрацювало. Розгублений Семен Василенко згадав, чим лікується будь-яка хвороба, особливо — на нервовому ґрунті.

— Сонечко, я тільки руки помию... — ніжно прошепотів він і здригнувся від відчайдушного Зоїного крику: «Не треба!!!»

«Ось, де вона його сховала... — подумав Василенко. — Але ж як він мене випередив? Та й упряжі його на подвір’ї не видно... Може, хтось інший?»

— От, значить, де ти його ховаєш?! — уголос повторив свою думку Семен.

Серце Зої загупало і зателіпалося аж у горлі: «Заскочили!». Вона одразу вибудувала в своїй уяві підступний чоловічий ланцюжок: Бодя — Ройтберг — Василенко. Догралася, докрутилася!

— Так! — виклично сказала Зоя, адже добре знала, яким є кращий спосіб захисту. — А ти хіба не ховав би?!

Василенко уявив, як він заштовхує Ройтберга до ванної, і знову розлютився:

— Я б його там і по шматках розібрав! І вночі вивіз би по частинах. У різні кінці міста! Щоб і духу його не було!!!

«Ідея! — спало на думку Зої. — Але якщо Семен знає про ріг, чи варто приховувати? Може, він би допоміг і розпиляти, і зреалізувати? Дам йому п’ять відсотків за працю...»

— Добре, — сказала вона, — іди дивись!

Василенко розгубився. З одного боку, він хотів виглядати сміливим коханцем, справжнім мачо, котрий запросто витягне ненависного суперника в шкарпетках і трусах із ванної, з іншого, подумав він, навіщо це мені, якщо завтра знову треба йти на роботу. Хіба що шантаж? Яким чином? А ось яким! Василенко задоволено потер долоні і витягнув з сумки репортерський фотоапарат.

— Він роздягнутий? — пошепки запитав він Зою.

— Звичайно! В костюм не вбраний!

— Це добре... Робимо так: ти зненацька відчиняєш двері — і, поки він не оговтався, я його фотографую!

— Та як він може оговтатись? — здивувалася Зоя. — Лежить собі...

— П’яний? — ще більше зрадів Василенко, уявивши цей сенсаційний для пані Ройтберг кадр.

— Ти здурів? Як він може бути п’яним? Це ж нежива істота...

У Василенка волосся стало дибки, навіть запітніло вічко всюдисущого фотоапарата...

— Ти його ліквідувала? — захриплим голосом прошепотів він.

— Я? Це не я. Я хіба на таке здатна?!

Василенко нервово заходив по кімнаті. «Так, так, — гарячково розмірковував він, — звичайно ж був хтось третій! Картина зрозуміла: він прийшов так само, як і я. Побачив суперника... І в нього вистачило мужності і сил зробити те, про що я тільки мрію... Що тепер? — І знову підстрижене волосся Василенка дало про себе знати. — А тепер... все звалять на... мене. Де той третій? А раптом Зоя все продумала і під дверима вже чекає судовий інспектор із „понятими“?»

— Хто? Кажи, хто це зробив?! — закричав він.

— Бодя... — перелякано прошепотіла Зоя.

«Шекспір... „Гамлет“... Акт третій...»