Ешлі Венс - Ілон Маск

ніяк не відштовхує. Маск насправді щедро сипле жартами і може бути просто-таки чарівним. Ось тільки над кожною розмовою з цим чоловіком тяжіє відчуття мети і тиску. Маск не витрачає часу на порожні побутові балачки. (Лише після в сумі тридцяти годин інтерв'ю Маск справді розслабився і пустив мене на інший, глибший рівень своєї психіки і особистості.)

Більшість генеральних директорів такого високого статусу з усіх боків оточена помічниками. Маск переважно пересувається Країною Маска сам. Це не той хлопець, який прокрадається до ресторану. Це хлопець, який у цьому закладі головний, тож тут його хода владна. Маск говорив зі мною, ходячи основним приміщенням студії дизайну, інспектуючи прототипи запчастин і автомобілів. Біля кожного вузла діяльності до Маска підбігали працівники і виливали потоки інформації. Він уважно слухав, осмислював її та кивав, якщо вона його задовольняла. Люди відходили, і Маск пересувався до наступного пункту виливу інформації. Якоїсь миті підійшов головний дизайнер Tesla Франц фон Гольцгаузен, який хотів почути думку Маска про нові шини і ободи, котрі надійшли для використання у Model S, а також про розташування крісел у Model X. Вони поговорили, а потім зайшли до задньої кімнати, де представники компанії-продавця висококласного графічного програмного забезпечення підготували для Маска презентацію. Вони хотіли продемонструвати нову технологію 3D-рендеринґу, яка дозволила б Tesla погратися зі зовнішніми обрисами віртуальної Model S і в найдрібніших деталях побачити, як речі на кшталт тіней або відблисків вуличних ліхтарів відбиватимуться на поверхні машини. Інженерам Tesla була дуже потрібна ця комп'ютерна система і потрібен був Масків дозвіл. Вони, як могли, переконували Маска, і їхній виступ тонув у дзижчанні свердел і шумі індустріальних вентиляторів. Маск, у шкіряних черевиках, дизайнерських джинсах і чорній футболці, що, власне, є його робочою уніформою, мусив для цієї демонстрації вдягнути 3D-окуляри, і з виразу його обличчя не було видно, що він вражений. Він сказав їм, що обміркує це, і пішов до джерела найгучнішого шуму — майстерні у глибині студії дизайну, де інженери Tesla будували риштування для десятиметрових декоративних башт, що їх мали встановлювати на зарядних станціях. «Ця штука виглядає так, ніби вистоїть ураган п’ятої категорії, — сказав Маск. — Давайте зробимо її трохи тоншою». Врешті-решт ми з Маском сідаємо в його машину — чорну Model S — і мчимо до головної будівлі SpaceX. «Мені здається, забагато розумних людей пішло в інтернет-проекти, фінанси і право, — каже Маск дорогою. — Це одна з причин того, що ми не бачимо стільки інновацій, скільки хотілося б».

Країна Маска була одкровенням.

Я приїхав до Кремнієвої долини 2000 року і врешті-решт оселився у районі Тендерлойн у Сан-Франциско. Це єдина частина міста, яку місцеві мешканці благатимуть вас оминати. Ви без особливих зусиль можете знайти когось, хто щойно спустив штани та випорожнюється між припаркованими машинами, або зустріти якогось причинного, який б'ється головою об стінку автобусної зупинки. У пивничках неподалік від місцевих стрип-клубів трансвестити залицяються до бізнесменів, яким цікаво побачити, що з цього вийде, а п’янички засинають на диванах і оброблюються в рамках свого лінивого недільного ритуалу. Це жорстка частина Сан-Франциско, де легко можна заробити ножа у бік, і вона виявилася чудовим місцем для спостережень за тим, як вмирала доткомівська мрія.

Історія Сан-Франциско переплетена з жадобою. Самим своїм виникненням воно завдячує золотій лихоманці, і навіть катастрофічний землетрус не міг надовго загальмувати його економічну пожадливість. Не дайте себе одурити еманаціям екологічно свідомого життя — за все природне і проти всього консервативного. Ритм цього місця визначають бульбашки і їх лускання. І 2000 року Сан-Франциско опинилося у вирі буму всіх бумів і було поглинуте зажерливістю. Це були чудові часи: все населення віддалося фантазії, божевіллю швидкого збагачення завдяки інтернету. Пульсацію енергії від цієї спільної мани можна було відчути майже фізично — цими вібраціями бриніло все місто. І ось я, у центрі найрозбещенішої частини Сан-Франциско, спостерігаю за висотами і низинами стану людей, яких пожирають надмірності.

Оповіді про божевілля, яке охопило сферу бізнесу в ті часи, добре відомі. Щоб заснувати компанію, яка почне швидко зростати, вам більше не треба було виробляти щось, що хотіли б купити інші люди. Вам просто треба було мати якусь ідею про якесь інтернет-щось і оголосити цю ідею світові — і охочі інвестори вже давали вам гроші на ваш умоглядний експеримент. Єдиною метою було заробити стільки грошей, скільки можливо, за найкоротший період часу, тому що всі принаймні підсвідомо знали, що колись треба буде прокинутись у реальному світі.

Мешканці долини розуміли кліше про те, що працювати треба так само інтенсивно, як і розважатися, буквально. Очікувалося, що люди, чи їм було двадцять, чи п’ятдесят, працюватимуть ночами. Офісні комірки перетворилися на тимчасові помешкання, а особисту гігієну було занедбано. Як не дивно, але щоб зробити так, щоб Ніщо виглядало як Щось, треба було тяжко працювати. Але коли приходив час для декомпресії, можливостей для повного розгулу було багато. Популярні компанії та медійні сили того часу, схоже, зчепилися у боротьбі за те, хто кого переплюне вибагливістю вечірок. Старі компанії, які хотіли показати, що вони йдуть у ногу з часом, регулярно винаймали концертні зали і замовляли танцюристів, акробатів, відкриті бари і групу «Barenaked Ladies». Молоді світила технологічних фірм з'являлися на свято і заливалися безкоштовним віскі з колою та нюхали кокаїн у мобільних туалетах. Жадоба та шкурні інтереси тоді були єдиним, що мало значення.

Хоча добрі часи було добре задокументовано, погані часи, які прийшли опісля, здебільшого було проігноровано, що й не дивно. Приємніше згадувати ірраціональні буйні веселощі, аніж безлад, який залишається по тому.

Тож зафіксуймо для історії, що крах інтернет-фантазії про швидке збагачення залишив Сан-Франциско і Кремнієву долину у глибокій депресії. Припинилися безкінечні вечірки. Проститутки більше не блукали вулицями Тендерлойну о шостій ранку, пропонуючи порцію кохання перед поїздкою на роботу. («Ну давай, солоденький. Це краще, ніж кава!») Замість «Barenaked Ladies» ви могли час від часу отримати виступ якоїсь групи, яка переспівувала хіти Ніла Даймонда, трохи безкоштовних футболок і добрячу порцію сорому.

Технологічна галузь уявлення не мала, що з собою робити. Тупі венчурні капіталісти, яких покористували під час бульбашки, не хотіли виглядати ще тупішими, тож припинили фінансувати нові проекти взагалі. Замість великих підприємницьких задумів тепер траплялися хіба що малесенькі ідейки. Скидалося на те, що Кремнієва долина масово подалася до центрів реабілітації від поганих звичок. Звучить мелодраматично, але це правда. Маси населення, що складалися з мільйонів розумних людей, повірили, що