Андрій Юрійович Хорошевський - Проект «Україна». Галерея національних героїв

Про початок життєвого шляху Богдана Хмельницького відомо небагато. Існує безліч легенд, дум, оповідей, але точні біографічні дані вельми мізерні. Більшість дослідників вважають, що Богдан (Зиновій) народився в Чигирині (хоча деякі називають Черкаси, Жовкву, Суботів) у родині дрібного православного українського шляхтича, що мав, як і будь-який шляхтич, свій фамільний герб. Початкову освіту Богдан здобув у братській школі в Києві, а потім пройшов повний курс (8 років) в єзуїтській колегії у Львові. На той час ця освіта була вельми солідною. Він знав польську мову і латинь, а вже знаходячись в турецькому полоні, оволодів татарською і турецькою, потім і французькою. Його батько, Михайло Хмельницький, служив у польського магната Жолкевського, потім у його зятя Даниловича. Він був підстаростою і чигиринським сотником, за службу отримав хутір Суботів. Подорослішавши, в реєстрове козацьке військо поступив і Богдан. У 1620 році в битві з турками під Цецорою батько загинув, а Богдан потрапив у полон і пробув два роки в Константинополі, поки не був викуплений матір’ю і побратимами батька. Після звільнення він виїхав на Запорожжя, де брав участь у морських походах на турок. У 1629 році козаки під його керівництвом побували під самим Константинополем і повернулися з багатою здобиччю. Авторитет його серед запорожців був вельми високий.

Після довгого перебування на Запорожжі Богдан повернувся до Чигирина і незабаром одружився (йому вже було за 30 років) на сестрі ніжинського полковника Сомка – Ганні. Від неї він мав кількох дітей, але достовірно відомо тільки про трьох синів і двох дочок. В антипольських козацьких повстаннях, що розвернулися в той період, ім’я Хмельницького не зустрічається. Він був лояльний до Польщі, і поляки призначили його чигиринським сотником. Після придушення повстання Острянина і Гуні поляки провели «ординацію», що різко обмежувала права реєстрових козаків. Тоді козацька рада в Києві вибрала посольство до польського короля, яке повинне було вітати монарха, виявити йому вірність і просити зберегти за козаками їх землі і призначити платню. Одним з чотирьох учасників посольства був Хмельницький.

Для поляків десятиліття, що передувало повстанню в Україні, стало часом «золотого спокою». Для поляків – але не для українців, що відчували важкий національний, соціальний і релігійний гніт. Польська шляхта отримувала від короля землі в Україні, обертаючи селян на робочу худобину. Нелегко жилося і міщанам. Навіть реєстрові козаки відчували гніт і користувалися своїми урізаними привілеями тільки по закінченні служби. Не дивно, що багато хто тікав у Московську державу, і природно, що на їх стороні були симпатії багатьох українців. Польща програла Москві битву за Україну ще задовго до Визвольної війни українського народу.

Тим часом на польський престол вступив король Владислав I V. Почалася війна з Московською державою. Хмельницький воював проти росіян і отримав від короля золоту шаблю за хоробрість. Він не раз входив до складу депутацій для пред’явлення сейму і королю скарг щодо насильства, якого зазнавали козаки.

У 1645 році до Польщі прибув папський нунцій, схиляючи короля до війни проти Туреччини. Це відбувалось таємно від сейму. Серед вузького кола посвячених у план був і Хмельницький. Він щойно повернувся з Франції, де радився з графом де Брежі, призначеним послом до Польщі, про доставку до Франції 2500 козаків. Вони потім брали участь в облозі Дюнкерка принцом Конде. У 1646 році король почав таємні переговори з козацькими старшинами Ілляшем, Барабашем, Нестеренком і Хмельницьким, що був тоді військовим писарем, про допомогу у війні з Туреччиною, давши за це королівську грамоту про відновлення козацьких прав. Грамота ця зберігалася в Ілльяша. Про переговори стало відомо сейму, і це викликало страшне занепокоєння. Король від своїх планів вимушений був відмовитися. Але Хмельницький від відстоювання козацьких прав відмовлятися не став і зумів хитрістю виманити у Ілляша королівську грамоту. Проте драматичні події в особистому житті Богдана різко змінили його ставлення до польського двору.

* * *

Хутір Хмельницького дуже сподобався польському шляхтичу підстарості Чаплинському. Якось під час відсутності господаря Чаплинський напав на Суботів і розграбував його. Ці події прискорили кончину недужої дружини Богдана. Спроби Хмельницького знайти правду в суді викликали у поляків тільки насмішки. Звернення до короля теж ні до чого не привело, правда, той висловив подив, чому козаки, маючи зброю, не захищають своїх прав. Загалом, насильство виявилося безкарним. Ось тоді, повернувшись з Варшави, Хмельницький і вирішив удатися до зброї.

Він таємно зібрав козаків (до 30 чоловік) і почав з ними радитися, як скористатися королівською грамотою, відновити привілеї козаків, права православної церкви і захистити народ від свавілля польської шляхти. Збуджені цим, козаки проголосили Хмельницького гетьманом (від чого він тоді відмовився) і погодилися з його пропозицією почати переговори з татарами, щоб схилити їх до союзу проти Польщі. Один з учасників зібрання, сотник Роман Пешта, доніс про це коронному гетьманові Потоцькому, і той наказав заарештувати Хмельницького. Але чигиринський полковник Кричевський, що наглядав за в’язнем, звільнив його, і той утік, прибувши в грудні 1647 року разом із сином Тимофієм у Запорозьку Січ.

Незабаром Хмельницький відправився до кримського хана Іслам-Гирея і розповів йому про плани польського короля відносно Туреччини. Хан був злий на короля, бо не отримував вже декілька років з Польщі грошей, які поляки називали подарунками, а татари вважали даниною. Тепер у татар з’явився пристойний привід для придбання здобичі. Сам хан не зважився на відкритий виступ проти Польщі, але наказав перекопському мурзі Тугай-бею (у якого було 4 тисячі вершників) йти разом з козаками, не оголошуючи формально війни Польщі. Тим часом козаки, переодягнуті то жебраками, то богомольцями, ходили по містах і селах, підбиваючи народ на повстання. 18 квітня Хмельницький повернувся на Січ, залишивши заручником в Криму сина Тимофія. Козаки вибрали Богдана старшим Війська Запорозького (гетьманом він почав називатися пізніше). До нього, за словами сучасника, стікалося «все, що лише живе».

1648—1649 роки були найвдалішими в полководницькій біографії Хмельницького. 22 квітня десятитисячне військо (включаючи татар) виступило із Запорожжя і, обійшовши фортецю Кодак, підійшло до урочища Жовті Води. Коронний гетьман Потоцький, не чекаючи зосередження всіх своїх сил, відправив по суші проти Хмельницького чотиритисячний загін під командуванням свого сина Стефана і реєстрових козаків по Дніпру. «Соромно, – говорив він, – посилати велике військо проти якоїсь ганебної зграї безрідних хлопів». Реєстрові козаки тим часом збунтувалися, перебили вірну полякам старшину і під керівництвом Филона Джалалія приєдналися до Хмельницького. 6 травня вони розгромили польський обоз і відрізали поляків від води. За видачу гармат Хмельницький