Андрій Юрійович Хорошевський - Проект «Україна». Галерея національних героїв

на слов’янській мові… Цей [закон], подібний до дванадцяти дек Риму, є вірне зерцало тодішнього цивільного стану Русі і дорогоцінний для історії».

Поява подібного юридичного документа за часів Ярослава Мудрого цілком закономірна. У ці роки все більшого значення набуває князівська адміністрація. Органи влади, що виросли з первіснообщинного родового ладу, поступово перетворюються на знаряддя князівського правління. Тисяцькі, сотники, десяцькі перетворюються на «князівських мужів», тоді як раніше вони очолювали давню слов’янську міську десятницьку (тисячну) організацію. Тепер же вони стають представниками князівської адміністрації, і їх активна участь в князівських бенкетах, що носили політичний характер, свідчить про нові цілі, які поставив перед ними історичний розвиток Київської Русі.

Велике значення в житті Руської держави мали монастирі. При князеві Ярославі поблизу Берестового, на Печерському узвозі, постає Печерський монастир, який з часом став найбільшим і впливовим православним монастирем на Русі.

Вище ми вже говорили, що Ярослав, будучи князем Ростовської землі, заснував місто Ярославль. У Новгороді Великому він збудував князівський палац. Ставши великим князем, заснував місто Юр’єв (сучасний Тарту), а також було споруджено ряд фортець на південному кордоні держави. Але більше всього будував князь у Києві.

На новому місці, поряд з градом свого батька, відзначає літописець, «заклав Ярослав місто велике Київ, у нього ж граду суть Золота брама». Ярослав зводить своє місто, що перевершує за площею «отче». Територія нового міста в сім разів перевищувала кремль Володимира і складала більше 70 гектарів. Навколо міста насипали оборонний вал, довжина якого становила 3,5 км. Висота валу досягала 11 (разом з дерев’яними огорожами до 16 м) і ширина до 25 м. Перед валом, там, де він проходив по рівній поверхні, вирили глибокий рів, а вал доповнювала могутня стіна з дубових колод. У нове місто можна було увійти через Золоті, Лядські і Жидівські ворота. Центральним, парадним в’їздом до Києва і його символом стали Золоті ворота. Саме через ці ворота прагнули увійти всі завойовники Києва.

Ярослав також ознаменував своє правління будівництвом багатьох храмів. Найважливіший з них – храм Святої Софії. Ярослав, розгромивши в 1036 році під стінами Києва печенігів, «подякувавши Богові, на тому місці заклав церкву святої премудрості Божої і поле те приєднав до міста, велівши всьому війську обнести його стіною». Будівництво храму символізувало народження нової православної держави, адже таку саму назву – Софійський собор – мав і головний храм Константинополя. Храм Святої Софії був копією Софійського собору в Константинополі, але за розмірами був менший. Будівництво собору продовжувалося більше десяти років. Для спорудження храму Яро слав запросив майстрів з Візантії та Русі.

Софійський собор справляв виняткове враження. Розташований на високому березі Дніпра, виблискуючи свинцевими куполами, він наче панував над околицями. Відкриті арки галерей пов’язували храм з навколишньою природою, а декоративні ніші, півколони, шиферні карнизи й інші прикраси у поєднанні з кольоровою гамою стін і загальним виглядом будівлі залишали слід в пам’яті і серці людини. Не менш прекрасним і багатим був храм усередині.

Софійський храм у Києві, як тільки був закінчений, став митрополичим кафедральним собором. Впродовж декількох століть Софія Київська була центром спільноруської митрополії, осереддям політичного і культурного життя країни. Тут «ставили» на велике княжіння і приймали послів, проводили собори російських єпископів, правили молебні на честь блискучих перемог руських дружин над половцями і приносили присягу вірності.

Услід за Софійським храмом Ярослав спорудив кам’яну церкву на Золотих воротах, що знаходилися на захід від собору. Ця церква поставлена була на головних міських воротах на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. У наступні роки, вже після споруди Софії Київської і церкви на Золотих воротах, Ярослав у Києві будує ще дві кам’яні церкви. Одна ставиться на захід від Софійського собору у напрямку до Золотих воріт – це храм Святого Георгія Побідоносця. Інша церква споруджувалася на південь від Святої Софії і носила ім’я Святої Ірини (покровительки дружини Ярослава).

При Ярославі отримує свій розвиток і літописання. Дотепер історики сперечаються про час початку російського літописання. Але, без сумніву, впродовж першої половини і середини XI сторіччя літопис, що виник в кінці X або на початку XI століття, доповнювався новими матеріалами київського, новгородського, чернігівського й іншого походження. Працями Нестора на початку XII сторіччя він придбав свій завершений вигляд і отримав назву «Повість минулих літ».

Розповсюдження писемності супроводжувалося створенням бібліотек. Князь Ярослав був відомий не тільки тим, що сам «до книг проявляв старанність, часто читаючи їх і вночі і вдень», але і тим, «що зібрав книгопереписувачів премного, які перекладали з грецького на слов’янську мову». Ці книгопереписувачі написали і переклали безліч книг, що поклали початок бібліотеці при соборі Святої Софії, таким чином, заснувавши першу на Русі бібліотеку. За підрахунками істориків, у бібліотеці налічувалося до 950 томів рукописних книг.

* * *

Ярослав Мудрий перед смертю розділив землі Київської Русі між своїми синами: «Ось я доручаю стіл мій у Києві старшому синові моєму і братові вашому Ізяславу; а Святославові даю Чернігів, а Всеволоду – Переяславль, а Ігорю – Володимир, а В’ячеславу – Смоленськ. І так розділив між ними міста», – записав літописець. Одночасно Ярослав зробив їм і батьківське повчання: «Ось я покидаю світ цей, сини мої; майте любов між собою, тому що всі ви брати, від одного батька й однієї матері. І якщо житимете в любові між собою, Бог буде у вас і підкорить вам ворогів. І мирно житимете. Якщо ж у ненависті житимете, в розбратах і сварках, то загинете самі і погубите землю батьків своїх і дідів своїх, які добули її працею своєю великою; але живіте мирно, слухаючись брат брата». Ярослав заборонив дітям «переступати межі братів і зганяти з їх столу» і сказав Ізяславу:

«Якщо хто захоче образити брата свого, ти допомагай тому, кого кривдять».

Ярослав помер у Вишгороді. Всеволод, що знаходився при батькові, перевіз тіло до Києва. «Плакали після нього люди; і, принісши, поклали його в труну мармурову в церкві Святої Софії. І плакали після нього Всеволод і весь народ», – записав літописець.

Безсумнівно, роки правління Ярослава Володимировича Мудрого є найвищою точкою в розвитку Давньоруської держави: в одне ціле були об’єднані всі руські землі, припинені усобиці. Значно зміцніла Руська православна церква. Держава стала сильною, розцвіла руська культура. І, напевно, тому Ярослав отримав прізвисько Мудрий. Саме таким він і залишився у вдячній пам’яті нащадків.

Хмельницький Богдан (Зиновій) Михайлович

(1595?—1657)

Видатний державний і військовий діяч, гетьман України