Філін - По Нулях , Філін

Того вечора Аня поверталася до гуртожитку втомлена,  як ніколи.  Ніби разом із зусиллям виміряти той неслухняний пульс у палаті №4 вона залишила там частинку себе.  У коридорі гуртожитку було тихо, лише десь далеко звучала музика з навушників когось із одногрупників. Вона зайшла в кімнату, кинула сумку під ліжко, лягла, не знімаючи форми, і втупилась у стелю. Її серце билося рівно, але глибоко в грудях було пусто.  Не боляче – просто ніби нічого.  На столі лежав недописаний конспект. Біля нього – список препаратів, які треба вивчити до понеділка. Аня знала: треба вставати, читати, запам’ятовувати.  Але тіло не слухалося. Подруги жартували, що вона «робот», «все встигає». Вони не знали, що іноді вночі їй хочеться втекти. Просто зникнути. Без причин. Без сліз. Без драм. Але вона вставала. Завжди. Бо мала мрію. І, можливо, в очах якогось пацієнта – такого, як Єгор – її зусилля справді щось важать.