Кері Блек - Імперія обіцянок та гріхів, Кері Блек

Зала для переходу в портал - величезне приміщення, освітлене м’яким, але яскравим світлом. На камʼяних стінах - гравюри, що зображують різні світи та їхні уособлення. В центрі зали - величезна арка, через яку відкривається портал. Вона виготовлена зі світлого каменю, оточена мозаїкою, що переливається. Поруч з аркою стоять представники кожного з королівств, їх одяг і аура відповідають духу їхніх світів - від могутнього золота до похмурих чорних і червоних відтінків. Атмосфера насичена напругою, оскільки кожен з присутніх знає, що цей перехід визначить долю королівств та оголосить нову імператрицю. 

Я стояла спиною до портальної арки, яку Варіон, на якого я намагалась не дивитись та представник з його королівства налаштовували для мого безпечного переходу. Ще трішки та арка опуститься, щоб я змогла увійти у новий світ. Світ одного з семи випробувань. 

- Ти повинна знайти сім ключів, Алісія Лоран, - формально заявила мама.

Я чула ці слова мільйони разів за останніх три роки. Мене вчили знанням про сім абсолютно різних світів. Починаючи з одягу та закінчуючи народами, які там мешкають.

Лівіанна Лоран, моя мати, елегантна та благородна, жінка середнього віку з виразними рисами обличчя. Її темне волосся зібране у вишукану зачіску і наче вплетене у корону, яку вона з честю носила. 

Мама одягнула сукню, в якій була і на випробування моєї сестри. Покійної сестри. Цю її сукню я ненавиділа. 

Вона зшита з шовку глибокого смарагдового відтінку, який переливається під світлом, нагадуючи дорогоцінний камінь. Сукня має високий комір, оздоблений тонкою золотою вишивкою у вигляді витончених візерунків. Рукава довгі, облягають руки, а їхні краї прикрашені дрібними зеленими кристалами, що нагадують росу на листі. Корсет підкреслює її струнку талію, а розкішна спідниця злегка розходиться донизу, створюючи ефект королівської величі.

Біля мами стояв вітчим. Густав Ірлі, до смерті батька, він був першим радником мами. Ми майже з ним не спілкувались, лише на навчанні. Погляд суворих темних очей вітчима весь цей час дивились на мене не відриваючись. В сумісництві з його темним і подекуди сивим волоссям він навіював лише моторошності. Вітчим одягнув темно червоний костюм прикрашений золотими ґудзиками та на костюмі біля серця була вишивка у формі полумʼя. 

- Кожен ключ перенесе тебе у новий світ, допоки ти не опинишся в імперії. Ключі можуть бути сховані, а можуть бути прямо перед твоїм носом. Чим скоріше ти знайдеш ключі, тим краще для тебе та імперії, - продовжила мама свої настанови. - Також памʼятай останній про кого ти подумаєш перед входом в портал і буде твоїм помічником та радником, то ж обирай з розумом. 

Всі ці слова я чітко памʼятала. Мама на прощання вирішила знову нагадати правила цих випробувань. 

Вона це ж саме говорила моїй сестрі. Я на мить відвернула від неї погляд, згадуючи про втрату. Мама ніколи не говорила про Аделію, її старшу доньку, наче мою сестру стерли з памʼяті. Принаймні з памʼяті моєї мами. 

- Імперія понад усе! - голосно промовила мама та всі присутні в залі повторили її слова. 

- Імперія понад усе, - тихо промовила їй у відповідь, а на душі було тяжко.

- Вона може там загинути, як і Аделія! Можливо хоча б їй слова підтримки скажеш!? - викрикнув чіткий жіночий голос. Я добре знала, хто з небагатьох міг сказати таке моїй матері. 

Весь зал стих та почали уважно спостерігати за реакцією Лівіани.

Мовчання було таким гучним, що навіть безшумна арка, яка вже мала б встати на своє місце здавалась надто голосною. Один… два… три кроки мами шумно вистукували до мене, а не до тієї, яка одна в цілій імперії могла відбити її удари і зухвало зустріти погляд.

- Ти не закінчиш, як Аделія Лоран, - тихо прошепотіла мама до мене. - В цей раз я зробила все правильно. 

Вона говорить про своїх дочок? Чи про дерева в саду, які встигла вчасно побілити?

- Імперія понад усе, памʼятай це, - єдине мовив вітчим та посміхнувся. Він ніколи не славився доброзичливим ставленням до дочок Лівіани. 

Після мами з вітчимом мала право підійти найближча родичка. Саме та, хто зухвало викрикнула до мами. 

Амарія Лоран, світловолоса бунтівниця імперії. Я глянула на її вишукану сукню, темно-синього кольору зі вставками хутра біля шиї. Скоріш за все сукню вона одягла під тиском мами. На її голові була темна корона. Та Амарія не зважаючи на свій характер дуже миловидна дівчина. Виразні блакитні очі, акуратний носик та ідеально симетричні губи, що дуже пасували їй. Легке ластовиння прикрашало її смагляву, від сонця шкіру. Амарії майже не було в імперії весь час вона проводила біля океану. 

Моя молодша сестра, яка відзначається доволі специфічним характером. Її кожна витівка дивує імперію все більше. 

- Не здохни, - промовила вона та я аж сіпнулась від несподіванки. - Крім тебе керувати не буде кому. 

Сестра підмигнула та відкрила своє плече. На ній красувалось свіже татуювання. Всі присутні ахнули від побаченого.

Закон імперії проголошує абсолютну недоторканність тіла імператорів, забороняються будь які зміни, які неможливо відновити. Татуювання вважаються порушенням, оскільки вони спотворюють природний вигляд тіла. 

- Гарно? - запитала сестра та підійшла ближче, щоб я могла розгледіти. 

- Хочеш, щоб в мами стався серцевий напад? - тихо хихикнула, розглядаючи татуювання. Я побачила кола, гілки, якісь листки. Загалом тату було наче вінегрет. 

- Будь обережна в Ацидії, - майже беззвучно проговорила сестра, знаходячись доволі близько біля мене. 

Згадуючи королівство Ацидії, має серце на мить зупинилось. Саме там загинула Аделія Лоран. Три роки тому, коли проходила випробування, її вбили в одному з маленьких міст, а тіло передали для упізнання. 

Після її смерті мама ще більше почала відноситись до нас з Амарією, як до солдатів, хоча й Амарії було абсолютно плювати на долю імперії.  

Амарія з гордо піднятою головою вийшла з зали та кинула наостанок свою темну корону під ноги мамі та вітчиму.