Tetiana Bila - Ніжність, Tetiana Bila

3

3

 

Квітка… чи схоже творіння на молоду жінку з іменем Квітка… вросло у землю. Довгі її корені випирали через ґрунт, який слугував підлогою погреба. З рук та ніг тягнулися гілки, на яких росли троянди.

- Ти… чудо…ви…сько… - прошепотів Алевтин та спробував бігти.

Але не встиг.

Довге гілля замахнулося, ніби ласо, та схопило у свою пастку молодого чоловіка, розчавлюючи його, через що його кров потекла ріками.

Квітка витягнула з ґрунту свої корені та наблизилася до Алевтина.

- Ти прийшов сказати, що мене кохаєш? Що ж… - Квітка ніжно поцілувала макушку помираючого чоловіка, а потім її гілля відпустило його вже не живе, але й не мертве тіло. - А я тебе - ні. Я взагалі нікого не кохаю, крім своїх троянд. Бо я і є троянда, але не звідси. Мій дім був далеко звідси. А зараз його немає. Бо немає мого… минулого дому. Тепер мій дім тут. Жаль, що так усе вийшло.

- Я… ж… тебе… кохав… - захлинаючись, шепотів Алевтин.

- Кохав?...

- І… все… ще… кохаю…

- І через кохання нікому не скажеш, що бачив мене отакою?

- Нікому… не… скажу… - помираючи, пообіцяв молодий чоловік.

- Якщо так, то не дам тобі померти остаточно.

Корені Квітки воткнулися в груди Алевтина, наповнюючи його життєвою енергією.

Тіло парубка пронизалися блиском, ніби якась енергія пройшла повз нього, яка відновила усю його цілісність та об’єм.

А потім корені вискочили з м’яких людських тканей.

Там, де вони були, швидка регенерація усе залатала.

Самі ж корені та гілля зникли у тілі Квітки, повертаючи жінку до звичайного людського вигляду.

Алевтин піднявся на свої ноги та підійшов до Квітки.

- На що ти готовий заради мене? - запитала жінка.

- Померти та помирати знову, - після цих слів Алевтин обійняв свою Квітку.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍