Камі Мир - Полонений король обов'язково поверне своє, Камі Мир

— А що думати? Сховаємо Беллу, повернемося та відвоюємо трон.

— Дивлюся, ти не грав дурника і тобі від вогкості справді мізки відбило, — похитала дівчина головою, скидаючи дрова неподалік каміна. — Якби все в житті було так просто…

Я мовчки спостерігала за їхньою сваркою і намагалася зловити з цієї розмови хоч щось корисне для себе, але ці двоє просто обговорювали поведінку та легковажність Гренделя. Це дуже дратувало, але мені начебто вдавалося хоча б зовні зберігати спокій.

Зрештою я заснула під звуки їхньої суперечки, а прокинулася посеред ночі. На бозна-звідки взятій ковдрі, прямо біля моїх ніг спав Грендель, у кріслі трохи віддалік спала Астенія.

Потерши обличчя руками, я озирнулася. Старий будиночок, шпалери, поклеєні меблі та протяг. Точно не королівські хороми... Я сподіваюся, Грендель після втечі не тут збирався жити.

Трішки посидівши, зрозуміла, що хочу в туалет… Тільки де його тут шукати? Якщо слідувати логіці, він має бути десь на вулиці, але в таку холодригу виходити не дуже хочеться.

Ще трохи я сиділа і терпіла, поки один непосидючий пузожитель не прокинувся слідом за мною і не почав штовхати мій сечовий міхур. Зрозумівши, що такими темпами я можу залишити мокрий слід, побігла до виходу, зачинила за собою двері та озирнулася. Не помітивши нічого схожого на туалет, сховалась за найближчим деревом та зробила свої брудні справи там. Холодно, звісно, ​​але тепер мені не загрожувала зганьбитись через одну дитину свого батька. Не знаю як зовні, але характер у нього точно як в татуся.

Поки я поправляла одяг, за спиною грюкнули двері та почувся голосний нецензурний крик чоловіка… Як то кажуть, пом'яни лихо — і він з'явиться…

— Та тут я, тут, — обурено озвалася, виходячи з-за дерева.

Не знаю яким чином, але не встигла я й оком моргнути, як мене вже тримали за плечі та з обличчям скривдженого їжачка оглядали з ніг до голови.

— Та що таке? Мені вже й у туалет сходити не можна?

— Безсовісна! Могла б і попередити.

— А ти міг і не висловлюватись, коли вигукував моє ім'я.

— Ти хоч уявляєш, як налякала мене? Більше не йди ні на крок без попередження! — після цього Грендель міцно притис мене до себе, явно не почувши нічого з того, що я йому казала.

Важко мені буде втекти від нього…

— Все добре, я тут, — поплескала чоловіка по спині, чуючи, як схвильовано б'ється його серце під моїм вухом. — Я нікуди не тікала.

— Моя королево! — долинув голос Астенії, яка, наскільки я розумію, теж вибігла на мої пошуки. Нехай і зрадниця, але все одно хвилюється про мене. Заспокоїти її, чи що?

— Ми тут! Зі мною все добре.

Коли захекана дівчина підійшла досить близько, я помітила на її шиї подряпину, якої не було, коли я йшла до туалету… І надто рівний був поріз, щоб бути результатом зіткнення з гілкою…

Мовчки спускаю погляд на меч, що красувався на стегні Гренделя… Викрадач Душ, ніби відчувши мій погляд, небезпечно блиснув магічним світлом, від чого в мене пішли сироти шкірою…

— Все, відпусти, я змерзла, — сказала чоловікові, відштовхуючи його руками. З урахуванням нерівності наших сил, мені це з першого разу не вдалося, але він все ж таки зробив крок назад, ще раз оглядаючи мене з ніг до голови, а потім зняв з себе хутряний плащ і обернув у нього мене. Одразу ж стало значно тепліше.

Поки він знову не знерухомив мене своїми обіймами чи ще бозна-чим, обійшла чоловіка по колу і попрямувала до входу в напіврозвалений будинок. Нехай на вулиці ніч, але світла місяця було достатньо, щоб знайти вхід. Та і якби було вже надто темно, то я б злякалася Гренделя та Астенію, адже спросоння можна було відразу й не впізнати їхні голоси.

Вмостившись на своє спальне місце, швидко заснула, не дочекавшись, поки мої супутники зайдуть до хати. Нехай уже далі самі розбираються між собою. Я все ще ображена на них за зраду.

Коли я знову прокинулася, все ще було темно, але бажання вставати з ліжка не було зовсім, тому я повернулася на інший бік, що не особливо сподобалося дитині... Ну, чи вона просто вирішила мене штовхнути на знак вітання... Хто ж цих малюків знає?

До речі, про малюка: вже не за горами пологи, а я так і не вигадала ім'я для дитини. Спочатку я планувала обговорити всі можливі варіанти з Гренделем, але у світлі останніх новин, не заслуговує він на те, щоб вибрати ім'я майбутньому спадкоємцю.

Тільки от як жінки обирають ім'я своїм дітям? На що покладаються та від чого відштовхуються?.. Як же мені зараз хочеться, щоб мама і Маркус були поруч, тільки ось у мене так і не з'явилося бажання наражати їхнє життя на небезпеку… Шкода, від розуміння цього туга за ними не зникає.

За спиною в якийсь момент заскрипіла половиця, натякаючи на те, що людина, яка спала на підлозі біля мене, прокинулась і вирішила підвестися.

— Ти вже прокинулась? — тихенько спитав Грендель.

— Ні.

— Давно? Чому мене не розбудила?

— Говори тихіше, Астенія ще спить.

— Чому ти поводишся так відсторонено?

— Я втомилася, — сказала, повернувшись до нього обличчям. — Від усього цього.

— Тоді чому просто не поступилася мені раніше? Якби ти випустила мене до того, як сталося це, зараз ми спали б на теплому ліжку і все б у нас було добре.

У мене не було сил сперечатися, говорити про те, що я втомилася від усіх інтриг та постійної боротьби за владу, від свого бажання бути сильною, від страху стати беззахисною навіть перед ним, від відсутності людей, які не зрадять і завжди будуть поряд… Так і який сенс пояснювати все це, якщо він все одно не почує і не зрозуміє моїх думок та переживань?

— Я зголодніла, — перевела його увагу на іншу тему, щоб не витрачати даремно сили та час.

— Вже? Почекай кілька хвилин. Я зараз щось придумаю… — сказав Грендель, перш ніж встати та сховатися в темряві вдома.

Полегшено зітхнувши від волі, що з'явилася ненадовго, я уважно вдивилася в камін, де вже давно догоріло все вугілля... З приходом цього чоловіка, в моє життя прийшов сутінок... А може дати дитині ім'я, що означатиме «темрява»? Може, якщо це буде хлопчик, назвати його Тан? А якщо дівчинка, можуть підійти імена Лейла, Твіла, Люція...