Камі Мир - Полонений король обов'язково поверне своє, Камі Мир

Коні ковзали, сніг хрумтів під копитами, іноді затихаючи, ніби побоюючись порушити цю тишу. Ліс ніби дихав, живий та давній. Його дихання я чула в шереху вітру і тихих звуках, які могли б бути співом гілок, а могли чимось ще.

Коли ми вимушено зупинилися на привал біля самотньої ялини, що обросла важкими сніговими шапками, я нарешті дозволила собі глибше вдихнути. Зимове повітря було свіже, майже колюче, але в цьому холоді була своя чистота. Грендель укутав мене сильніше і ще сильніше притиснув до себе, а Астенія, не гаючи часу, оглядала шлях уперед. Її гострий, чіпкий погляд був подібний до хижої птиці, що вишукує видобуток.

Від втоми та спокійного темпу мене почало хилити в сон, але помітивши це, Грендель мене смикнув.

— Белладонно, зараз не можна спати. Потерпи ще трохи, поки ми не доїмо до найближчого поселення.

— Ага, — пробурмотіла я, але очі почали злипатися ще сильніше.

— Дідько! — вилаявся стурбований чоловік, після чого різко прискорився, але очі від цього все одно відкриватися відмовилися.

Перебуваючи в напівдрімоті, не звернула уваги, куди саме попрямував наш кінь, і не особливо розрізняла слова в буркотінні Гренделя. Хоча мені це й не особливо хотілося знати в той момент: тепло тіла і приємний голос заколисували краще за будь-яку колискову.

Коли той самий приємний стан повного занурення в сон був за кілька міліметрів, я відчула як Грендель зістрибнув і взяв мене на руки. Гуркіт вибитих дверей — і вже за кілька хвилин мене поклали на щось м'яке. Сварка знайомих голосів, загрозливе мовчання, що настало після неї, та мені поступово почало ставати теплішим.

— Вже краще? — спитав лагідний голос, гладячи мене по голові, вириваючи з напівсонного стану.

— Я хочу спати, — спокійно відповіла, так і не розліпивши очі.

— Ще не можна. Для початку тебе треба відігріти.

— Мені й так нормально.

— Май совість. Я переживаю за тебе.

— А куди поділася Астенія? — поцікавилася, ліниво розплющивши одне око.

— Пішла по дрова. Тебе треба чимось гріти, а цих дров не вистачить.

— Де ми? — спитала, розплющивши й друге око. І навіть піднялася на ліктях ненадовго, тільки живіт придавив мене назад.

— Лісова хатина недалеко від Вентули.

— Як ми так швидко відійшли від Алтеї? Ти збирався зрадити мене?

— Белладонна… — почав він у глузливому тоні, тільки перш ніж з його вуст почав литися брехня, я його перервала.

— Тільки давай чесно. Без усього цього сарказму та ухилень. Просто «так» чи «ні».

Він глибоко вдихнув і видихнув, його брови насупилися, а губи напружено стиснулися в одну лінію. Спочатку Грендель відвів погляд, але зловивши якусь думку, глянув мені прямісінько в очі.

— Так.

— Чому ти хотів так зробити? Це твоя помста?

— Ти справді думаєш, що я згоден просто сидіти на попі рівно в сирій камері? Я, який навіть убив мого вітчима, який вирощував мене, заради влади? Вибач, але як би я тебе не любив, програвати жінці я не збираюся. Тобі й так було дозволено надто багато, ти дуже довго грала в ці ігри. Настав час повернути тебе з неба на землю і забрати свої речі назад.

Сам його вигляд і голос говорили, що він говорив це все чесно та щиро. Не заради якоїсь мети, а просто тому, що я попросила бути його відвертим. І ніби в гаммі емоцій мелькала радість і подяка за те, що він не став брехати, але гіркоти від зради та неповаги до себе було в багато разів більше. І розчарування… Я знала, що є для нього трофеєм-звіряткою, здогадувалася про те, що управління людськими життями для нього — лише забава, а влада — доказ переваги, особливо над жінками. Але знання всього цього не вберегло мене від почуттів зради та зневаги. Людина, до якої я мала теплі почуття, була жорстокою, черствою, егоїстичною. Від цього було ще болючіше. Зараз я почувала себе як склеєна склянка, в яку налили воду, але вона цього не витримала, адже як би її не ремонтували та що б з нею не робили, знову цілою і стійкою їй не стати.

Але слідом за зневірою прийшла лють і злість, бажання боротьби. Зараз у мене під серцем моя головна слабкість, якою Грендель може скористатися. Насамперед зараз мені треба втекти від нього. Як тільки я вкрию своє вразливе місце найсильнішою бронею і зроблю його недоступним для атак з його боку, я зможу повернутися і позбавитися всіх зрадників: і від бунтівників, і від Астенії з Гренделем.

Зрештою, одного разу я вже обвела його навколо пальця. Цього разу це буде складніше, але я маю за що боротися і що захищати.

— Будь ласка, не плач. Тобі не можна хвилюватися, — видав цей нахабник, протираючи мої сльози з обличчя. І не соромно ж йому зовсім!

Щоб втеча пройшла успішно, спочатку потрібно приспати його пильність. У межах ситуації це буде складно, але принаймні не можна викликати підозри та побоювання до своєї персони.

— Ти любиш мене? — вирішила розіграти закохану жертву з ватою в голові замість мізків, підставляючи щоку його теплій лодоні.

— Любов моя,— він лагідно посміхнувся і поцілував мене у скроню,— кажу ж: я все це задумав не через ненависть до тебе. Навпаки, я хочу тебе захистити.

Він продовжував мені співати серенади про свої трепетні почуття, у той час, коли я сфокусувалася на грайливому вогнику в каміні. Як казала Бразіанна, вода може лише загасити вогонь, вмираючи разом із ним, а перемогти його може лише інший вогонь, з'їдаючи свого супротивника. Мені якраз доведеться знову стати вогнем, щоб поглинути Гренделя. І цього разу безповоротно. З жорстокістю можна боротися лише жорстокістю. Тирани не заслуговують на милосердя…

— Знову ти тут слини розвісив, — пробурмотіла Астенія, зачиняючи двері на вулицю ногою. В руках у неї були різні гілочки та шматки деревини. — Залиш свої ніжності на потім. Зараз у нас є важливіші справи, якщо ти забув. Наші плани не просто провалилися, так і не розпочавшись. Їх з тріском кинули в багаття. Тепер треба у швидкісному порядку думати, що робитимемо далі.