Владислава Раф - Титани Ос. Дводушниця, Владислава Раф

З давніх-давен, королівство Ророс славилося своїми монархами та сильним, дещо войовничим, народом. В перші декілька століть від його заснування, владу над територіями країни могли отримати лише гідні, сильні воїни. Королівський титул теж не був спадковим – за нього боролися на турнірах, а досягали лише кмітливі.

Згодом, коли трон перейшов черговому володарю, була започаткована ціла династія. Корона, вперше за всю історію, перейшла у спадок кровному нащадку тодішнього монарха. Дорох Кровожерливий – саме під цим ім'ям революціонера запам'ятає історія.

Змусивши аристократію заприсягтися у вірності собі та своїм дітям, Дорох, зрештою, започаткував чималі зміни в королівстві. Більше не проводилося жодних турнірів за трон, а країна потрохи налагоджувала зв'язки з сусідніми державами. Повстання іноді спалахували, – далеко не всіх влаштовували зміни, – але швидко придушувалися.

І якщо за часів першого короля, що змінив хід історії, панувала абсолютна монархія – самодержавство, близьке до диктатури, – то згодом політика Роросу стала більш лояльною. Для цих змін знадобилося понад вісімдесят років – тоді ж заснували Палату лордів та леді, яка дозволяла аристократії вже більш масштабно впливати на стан речей в королівстві.

Звісно, деякі сфери життя все ще залишалися повністю підконтрольними лише правителю. До таких входили військова та законодавча влада, і навіть релігійна – духовенство могло існувати тільки в суворих межах, не маючи доступу до політики.

В той же час, Палата займалася судовими справами країни, а також соціальними та сімейними. З часом цей перелік потрохи змінювався, як змінювалися й покоління правлячої династії.

Втім, монархія Роросу хоч і набула м'яких форм, але досі і формально, і номінально влада була в руках короля з королевою. Напевно, мало що змінилося б і зараз, якби не страта правителів сімнадцять років тому.

Вперше, за останні століття, армія повстала проти володарів, обурившись їхньому рішенню. Хтозна, чого насправді намагалися досягти правителі, скориставшись забороненими знаннями, але темний ритуал мав жахливі наслідки. В першу чергу, для них самих.

За одну добу військові захопили королівський палац, взявши той під свій повний контроль. Ще за декілька днів – прогриміла страшна звістка. Тисячолітня династія пала. Той рік став справді кривавим. Слідом за королівською сім'єю, старшими офіцерами були обезголовлені і причетні до ритуалів аристократи.

Народ повстав.

Події розвивалися настільки стрімко, що рішення довелося приймати ще швидше. Країна слабшала, втрачаючи позиції на світовій арені, а колишні союзники підводили війська до спільних кордонів, готуючись вдарити.

Все ж, якою б неродючою не була територія Роросу – королівство по праву вважалося багатим на корисні копалини, дорогоцінне каміння, артефакторські винаходи та хутро. Тож, лише за місяць, народу представили нову владу, поспіхом коронувавши маловідому сім'ю аристократів з бічної гілки попередньої династії.

Це неабияк вплинуло на політику країни. Відтепер монархія ставала простою формальністю.

Керівні позиції знову захоплювала чужа диктатура, та цього разу – військова. Генерали отримали майже абсолютну владу, проте, обмежити вплив Палати лордів і леді не вдалося. Аристократія неабияк зміцнила свої позиції, з моменту приходу до влади, а відтак почала розквітати монополія в більшості провідних галузей.

Найбільш родовиті та титуловані – володіли фермами, північними шахтами, кузнями, прибережними територіями з доступом до багатих на рибу морів і океану на півдні та півночі. Найбільш кмітливі торговці, що завжди були чуйними до будь-яких політичних змін, вчасно викупили ліси та прикордонні селища (через них пролягали торгівельні шляхи) у лякливих лордів. Ціна була непристойно знижена, а самі лорди в той же рік вдало мігрували до сусідньої Вірляни.

А от дрібні аристократи могли збільшити власні статки лише через купівлю цінних паперів, що засвідчували їхнє володіння певною часткою чужої власності. Проте, і тут щастило не всім – монополія жорстоко нищила заморських (та й своїх теж) конкурентів на роросівському ринку. І навіть вклавши кошти в розвиток торгівельної справи чужинців, які не мали конкурентів серед місцевих, заробити вдавалося не багато. Все ж, бажаючих вистачало завжди.

Отже, генералам не залишилося нічого іншого, крім як змиритися з впливом Палати лордів і леді на економіку та політику країни. Втім, взаємодія військових з аристократією часто була тіньовою – в ній король виступав посередником, як представник найвищої, офіційної влади в країні.

***

– З поверненням, пташенятка, – насмішкувато привітала команду розвідки офіцер Боя́, помітивши декілька знайомих облич. Засмагла брюнетка в військовій формі з нашивками молодшої старшини займалася тренуванням солдат ще до розподілу тих по командах. Діставши цигарку, жінка задумливо оглянула колишніх учнів, які досі трималися трохи відокремлено від решти розвідників: – щось ви надто сором’язливі, як для третього завдання.

– Пані Боя, радий вас бачити, – захоплено вигукнув рудий Ераст, що завжди усміхався найяскравіше. – Виглядаєте ще краще, ніж зазвичай. У нас сьогодні бойове поранення – Вієм дісталось уламком через вибух в останню мить, але завдання ми виконали.

– Ще б пак, твої орли навіть кров прибрали, перш ніж піти, – посміюючись, погодився чотар Гнат Юстин – він командував основними відділами розвідки, найбільше цінуючи командну роботу. – Не знав, що ти навчаєш їх такому.

Почувши його слова, офіцер Далеслава Боя здивовано поглянула на згадану новеньку Вієм. Світловолоса дівчина виглядала трохи зблідлою та про її поранення говорив лише чорний кітель, накинутий на плечі, щоб приховати перев’язане ліве плече. Світле волосся, зазвичай вкладене назад, відкривало високе чоло та виразні, блакитні очі, які часто роздратовано закочувались під час суперечок з Даною, що й зараз не полишала свою суперницю в спокої. Проте, як помітила Боя, саме суперечка досі тримала Вієм при тямі.