Владислава Раф - Титани Ос. Дводушниця, Владислава Раф

І воно справдилося, коли до виходу залишилося декілька кроків. Отая випадково зачепила невеликий важіль в стіні, що спровокував дивний дзвін.

Здавалося, в стіні з обох боків розбилися скляні ємності з невідомими речовинами. Реквієм лише на мить завмерла, усвідомлюючи цей звук, після чого одразу кинулась до важких, металевих дверей.

Їй знадобилася лише секунда, щоб відчинити прохід, пропускаючи бліду Дану вперед, та покинути підземелля самій, коли пролунав вибух.

Ударною хвилею їх відкинуло ще далі, змушуючи захищатися від кам'яних уламків щитом Дани.

– От лайно, – зітхнула Вієм, борючись зі дзвоном у вухах. Помітила, що підземелля завалило і з сумом додала: – ним тепер не скористаєшся.

– Твоя рука, – закашлялась позаду Дана, струшуючи з себе пил та... сажу. – Сильно зачепило?

– Виглядаєш неперевершено, – гмикнула білявка. Оглянувши поранену руку, дівчина помітила кам'яний уламок, що розпоров плече та сорочку. – Не дуже, хоча й приємного мало.

– Ну знаєш, ти зараз такий же сажотрус, як і я, – закотила зелені очі лікарка. Зітхнувши, вона прошепотіла просте заклинання, очистивши і себе, і Вієм від бруду. – Давай відійдемо подалі і я займусь твоєю раною. Ще не вистачало, щоб нас тут знайшли.

– Ходімо, – зітхнула Реквієм. Повільно піднявшись на ноги, розвідниця оглянула траву та землю під собою. Крові не було, як і будь-яких інших слідів, які могли обернутися проблемами для розвідки чи для неї самої.

Запаморочення не давало рухатися швидко, тож Дані довелося підтримати напарницю магією. На щастя, місце зустрічі з командою було неподалік, тож за десять хвилин обидві вже дісталися потрібної галявини. Розвідники, що впоралися раніше, заспокоювали наляканих вибухом коней.

– Що у вас сталося? – похмуро гукнув чотар Юстин, щойно Реквієм сіла на землю, а Дана зайнялася її раною.

Це був кремезний чоловік середнього зросту. Лиса голова, з тонкими слідами шрамів від маківки до лівого ока, та безшумна хода доволі точно передавали характер чоловіка.

– Спрацювала одна з пасток, коли ми поверталися, – відповіла Вієм, розуміючи, що відволікати напарницю не варто. – Завдання ми виконали, слідів також не залишили.

– Гаразд, а з рукою що?

– Уламком прилетіло, – відмахнулася дівчина. – Наші ще не зібралися?

– Майже всі тут, тільки Яртур з напарником затримуються. Чекаємо ще п'ять хвилин і повертаємось до штабу.

Реквієм лише кивнула, погоджуючись. Ераст Яртур був харизматичним, рудоволосим парубком з такої ж шанованої сім'ї, як і Дана Отая. Він єдиний у розвідці, хто зміг досить близько потоваришувати з дівчатами. І все завдяки одвічним суперечкам та змаганням останніх.

Проте, щойно чотар Юстин замовчав, з лісу показалися спантеличені обличчя обох солдатів. Арбалетник Ераст розгублено оглянув напарника, що не міг впоратися з нудотою. Тільки-но показавшись, солдат Сірослав знову зник в кущах, позбавляючись залишків сніданку.

– Епічне повернення, – оцінила Дана, закінчивши з раною Реквієм. Лікарка цокнула язиком, оглянувши закривавлену форму розвідниці, і знову активувала заклинання, аби її очистити. Не те щоб їй було діло до зовнішнього вигляду напарниці, але любов до чистоти не залишала Дану байдужою. – Чому ви двоє виглядаєте так, ніби потрапили на практику до некромантів?

– Ти не повіриш, що ми бачили, – розсіяно відгукнувся Ераст, кинувши погляд на чотаря. Гнат Юстин лише знизав плечима – розповідь арбалетника вже не зашкодить планам розвідки. – Людські тіла в дивних бляшанках з розчинами! Ти б бачила, що з ними сталося – наче мутанти з непропорційними кінцівками та видовженим торсом.

– Гидота, – лікарка пересмикнула плечима, яскраво уявивши описане. – І що барон намагався зробити? Це ж дикунство.

– Хотів повторити експерименти з титанами Ос, – холодно озвався чотар. – Він впевнений, що здатен відтворити надстворінь з практично безкінечною регенерацією та посилити нашу армію ручними монстрами.

– Дурня яка, – буркнула Реквієм, сідлаючи свого коня. Вона щойно закінчила прибирати сліди власної крові в траві й озирнулася до чоловіка. – Навіть якщо уявити на хвилину, що це можливо хоча б в теорії – людські тіла треба неабияк посилити перед дослідами. Наш генетичний код гармонійно співпадає зі слабкою, в порівнянні, плоттю та розвиненим інтелектом. Він же хоче зробити навпаки, запустивши деградацію генів. Тоді чому не використовує в експериментах тварин? Їх достатньо приручити та посилити фізичні дані.

– Твоя правда, Еар, – кивнув командир, спрямовуючи коня в потрібний бік. – Проте, барон хоче створити розумних монстрів, зброєю яких буде не фізична сила, а магія та витривалість. Та король дозволу на подібне не давав, тож ці експерименти завершаться вже сьогодні. Все, галопом. Скоро тут буде каральний загін для арешту барона, благо, усі докази ми вже зібрали.

Солдати кивнули, погоджуючись зі словами чотаря Юстина, та одразу прискорили коней. До головного штабу їм належало повернутись ще до сутінок, аби не зустрітись з пустельною нечистю.