Леді Анет - Магиня серед драконів , Леді Анет

— Міна, ну що там? Відмилося?

— Ні!

Ліра стояла під дверима туалетної кабінки і кожну хвилину вимагала доповісти про ситуацію, що вже порядком почало діяти мені на нерви.

Минуло вже десять хвилин, як я забарикадувалася тут, намагаючись змити з водою малюнок, який з'явився на моїй шкірі.

Спочатку я подумала, що це чорнила так дивно віддрукувалися на руці. У сумці недавно протекла одна баночка, може, підкладка тканини не до кінця висохла?

Але чим довше я терла шкіру, тим менше ймовірності залишалося для цієї теорії.

— А зараз? — продовжувала допитуватися Ліра.

Я не відповіла відразу. Закрила кран з водою і уважно подивилася на почервонілу шкіру на внутрішній стороні зап'ястя. Почервоніння поступово зникало, але ось дивний малюнок залишався на місці. І навіть став яскравішим.

Я відчинила двері кабінки і сумно повідомила:

— Не змилося

— Думаю, варто показати це викладачам або декану, — одразу запропонувала Ліра.

Можу поспорити, вона вже давно готувала цю фразу. У будь-якій незрозумілій ситуації Ліра першою згадувала старших. Наче вони знали все на світі.

— Хм-м, — протягнула я, задумливо розглядаючи стійкий візерунок.

Дивне переплетіння ліній, не бачила таких раніше. Це точно не руни. Малюнок чимось нагадував нескінченну вісімку.

— Міна? — насторожено покликала мене Ліра.

— Що?

— Не подобається мені твоє "хм-м". Останній раз ти так хмикала, коли вирішила накласти печатку підпорядкування на річ Леона, — вона закінчила це шепотом, озираючись навколо.

— До речі, про це…

Ми вже вийшли з жіночої вбиральні, і я на кілька секунд зупинилася в проході, намагаючись впіймати думку, що мене відвідала.

Так вийшло, що я випадково перегородила шлях іншим студентам, і раптом хтось спеціально штовхнув мене ліктем у бік.

— Обережніше! — сердито вигукнула я, обертаючись через плече.

Мимо мене з гордо піднятою головою пройшла Іда — білявка-драконесса і племінниця декана за сумісництвом. Ну і, звісно ж, головна претендентка на роль майбутньої нареченої Леона Драгонфолла. За її словами, звісно. Сам Леон, ймовірно, і не здогадувався.

На моє сердите зауваження драконесса лише презирливо скривила рожеві губи і зеважливо сказала:

— Не стій де попало.

— А ти чому така широка? Можна було ввічливо попросити пройти, — уже спокійніше відповіла я.

— Ага.

Не витрачаючи на мене свій обмежений словниковий запас, Іда продовжила свій шлях по коридору.

— Вона злилася, тому що її дядя поставив Леона в пару з тобою, а не з нею, — зрозуміло зауважила Ліра, спостерігаючи за драконессою похмурим поглядом.

— Вона навіть не уявляє, як їй пощастило, — фыркнула я.

— Так про що ти там говорила до Іди? — нагадала Ліра, тягнучи мене в бік їдальні.

— Я от подумала, може, це знак, що моя печатка спрацювала? — я зупинилася. — А знаєш, йди на обід без мене, я швиденько збіжу до бібліотеки, — сказала я і пурхнула в протилежну сторону.

— Я щось тобі захоплю! — крикнула мені в спину Ліра.

Я подякувала рукою і поспішила до книг.