Агне Ашкелянець - Виклик, Агне Ашкелянець

Частина друга — Друга тінь

Сара сиділа в кімнаті Джессіки та разом із нею майструвала плакат. Дівчина не прагнула брати участь у виборах, адже мала шукати нову роботу. Із обовʼязками, які зʼявляться, було б добре хоча б потрапляти на зустрічі Братства, не кажучи про керівництво. Зате вона залюбки допомагала подрузі.

На домашньому принтері дівчата роздрукували фотографію, на якій фарбована блондинка грайливо усміхалася. Сара каліграфічно підписала: «Містика». Затим подруги почали думати над основним текстом.

Джессіка Нарт.

16 років.

Живий смерті не шукає

— Може, знайдемо простіше гасло? — запропонувала Сара. — Як-от «Хоч лусни, хоч трісни, наш екстрим на першому місці!».

— Це вже використовували всі, кому не лінь, навіть у школі. Крім того, я ж Містика. Мені дозволено говорити загадками. Фразою «Живий смерті не шукає» я створю ще більший ореол таємничості.

— Це точно. Як ти думаєш, хто ще змагатиметься?

— Агресія і Артерія точно. Можливо, Гріх і Біль. Хоча Біль навряд чи піде на це. Теоретично в мене немає конкурентів.

— Схоже на те. Слухай, а як тобі таке гасло: «Конкуренти нас не шукають»? Якраз про тебе. Є ще «Ен І – це сила, Ен І – це клас, всіх наших ворогів змиваємо в унітаз!»

— Кумедно, та не відповідає дійсності.

— До речі, тобі з прокуратури не телефонували? Ну, щодо трупа...

— Ні. Вони вважають, що я морально подавлена. Подумаєш, знайшла тіло чоловіка з ножем у шиї. Як страшно! Та по телевізору ще й не таке побачиш!

— Так, але одна справа — телебачення, зовсім інша — життя.

— Не треба робити з мене плаксу. Знайшла труп, так, але це не привід для сліз і ридань. Краще подумаємо, хто та навіщо зайшов на нашу територію. Адже всі знають, що це місце отримали ми.

— Лише не знають як.

— Чи міг хтось прийти сюди вже з трупом? Ні, авжеж, була б кров. Та й вбити біля майданчику не могли, бо знову ж — була б кров. Здається, чоловіка спочатку оглушили і закинули до контейнера, а потім вже вбили ножем у шию. Знаєш, все це дуже дивно. Якби я не знайшла труп, знайшли б інші і могли б нас звинуватити.

— Марку це могло бути вигідним.

— Марку? — Джессіка схопила з тумби маленьке дзеркальце. — Хіба що на моєму лиці почали б рости бородавки. Пока я молода та приваблива, наше Братство йому потрібне тут, на Бекстріт.

— Помста за невдале побачення?

— Ця гусениця може мститися хіба що своїй бабулі. Чамінг досі ставить мотоцикл на місце Марка, і що? А скільки зусиль цей суслик боксерський доклав, аби по району не вештались плітки?

— Це точно. Значить, маємо настільки екстремальну таємницю, що хоч відбавляй!

***

Декілька днів по тому Джессіка вирішила відвідати урок літератури та викликала цим захоплення всього класу. То відмінниця відсутня місяцями, то з'являється! Дідько її знає!

Людей на перший урок зібралось небагато. Ніхто не поспішав на чергову контрольну.

Учителька, що це помітила, затягнула розмову про «її часи». Несподівано в клас увійшла секретарка школи.

— Добрий день, місіс Лавлі! — десятеро учнів, що прийшли на урок, привітали жінку.

— Добрий день! — Секретарка суворо огледіла клас. — А де решта? Не пригадую, щоб ви дозволяли собі пропуски.

— Більшість складає іспит із музики, — усміхнулась Джессіка. — Дехто на спортивних змаганнях. Ви ж знаєте, що у нас всі активні!

— А-а-а, молодці! Хочу представити вам нового учня. Він перевівся із великого міста Нью-Йорк й відтепер навчатиметься у вашому класі. Упевнена, з таким розумним хлопцем ви обовʼязково потоваришуєте. Руперте Томсоне, зайдіть.

Варто було блондину низького зросту опинитись у кабінеті, як Джессіка і Сара вирячили очі. Секретарка виразно подивилась на них.

— Ласкаво просимо до нашої школи! — ледь вимовила Джессіка. Такого сюрпризу вона не очікувала.

— От і чудово! — кивнула жінка. – Бажаю вам успіхів, містере Томсоне!

***

— Це вершина всього! — обурювалась Джессіка, поки Сара підмальовувала очі в жіночому туалеті. — Тепер усі мої колишні будуть переводитись у нашу школу?!

— У життя класне почуття гумору! Спершу Стрейдж переїхав з-за кордону, а тепер Томсон — «з великого міста», — Сара передражнила поважний голос секретарки. — Тепер бігай від них та отримуй додатковий екстрим!

— Не те слово! І що мені з цим робити? Я ж не говорила йому, що він не один на все життя!

— І що? Нехай сам дізнається. Можливо, назад переведеться. Хай йому грець!

Не встигли дівчата вийти з вбиральні, як у проході зіткнулись з Рупертом.

— Це взагалі-то жіночий туалет, — Сара несхвально подивилась на хлопця. На фоні Руперта будь-хто міг вважати себе високим, але дівчина ще й задерла голову.

— Привіт! — він повернувся до Джессіки.

— Привіт! — безтурботно посміхнулась дівчина.

— Ну що ж, я, мабуть, піду. Мені ще потрібно поговорити з Артер... е-е... з Наталі.

Тільки Сара рушила з місця, Джессіці стало ще більше не по собі.

— Мені теж треба йти, — повідомила дівчина, та Руперт взяв її за руку.

— Не залишай мене, Джессіко. Я тут новенький. Сподіваюсь на твою допомогу.

— Е… пішли, я тебе представлю своїм однокласникам. Думаю, дівчата тебе не покинуть.

— Ні, я хочу, щоб поруч була ти.

— Руперт, розумієш…

— Привіт, спортсменко! — поряд з’явилась команда баскетболістів, добре знайома Джессіці: Бен Форест, Скотт Саммерсон, Нік Тревіс, Ділан Паркер і Майк Ніддерс.

— Привіт! Яка приємна зустріч! Як ви? Як гра?

— Нормально, — відповів хлопець, якого минулого разу Джессіка спіймала на «зоні». Його звали Бен. — У п’ятницю змагаємось зі студентами. Приходи, будеш нашим талісманом. До речі, чули, ти трупака знайшла. Це правда?

— Була історія, — Джессіка опустила очі, наче соромилась. Насправді їй була приємною увага хлопців. — Дуже цікаво, який ідіот вирішив вбити його там, де ми тусуємось!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍