Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

Розділ 1. Прощання

Джеймс добре пам'ятав той день. Порожня труна, відчужене обличчя батька і материні руки, що здавалося намертво вчепилися в рукав його куртки. Нічим іншим вона не видала хвилювань. 

Мері Брістоул повернулася до міста, щойно було офіційно заявлено про зникнення її дівера. Вона підняла на пошуки дядька Джеймса все місто, і тоді Рада інсценувала загибель Ентоні Брістоула нібито від пазурів диких тварин. Покинутий орендований джип біля дороги вздовж лісосмуги, трохи крові та розірваного одягу, тіло так і не знайшли. Тоні офіційно не стало.

Джеймс не збирався цього визнавати, проте йому полегшало щойно церемонія завершилася. Йому більше не треба було приховувати скорботи. Тепер всі знали, що його дядько мертвий.

Рада П'яти не з'явилася на похороні. Принаймні, ніхто з них не потрапив Джеймсові  на очі. Він навіть трохи розчарувався; коли ще випаде такий шанс начистити пику комусь із хранителів, які не врятували його дядька. 

Проте вистачило й того, що на церемонію заявилася поліція; Джеймсові ввижалося, вони зібралися вишукувати вбивцю серед присутніх, бо так і не повірили у версію про напад диких тварин. Ентоні Брістоулу не було чого робити в глухому лісі, таким було їхнє головне заперечення.

Місцевий відділок почав розслідування зникнення Ентоні майже по гарячих слідах, але до правди так і не докопалися. Поки що не докопалися. То на краще, міркував Джеймс, дивлячись на сиру землю порожнього поховання. Його думки звернулися до справжньої могили Ентоні Брістоула, горгула, монстра та невдахи навіть у недовготривалому новому житті.

Джеймс несвідомо стиснув крижані пальчики Елінор, до кінця не вірячи в те, що та дійсно повернулася і стоїть поруч із ним. Тоненька фігурка дівчини майоріла поряд з ним весь день, залишалася поряд, мовчазно підтримувала його. Її долоня тримала його у свідомості краще ніж три філіжанки кави до того.

Він досі не мав можливості представити Елінор батькам. Після весняних подій Рада влаштувала повномасштабні пошуки Мілісенти Коултон та задіяла усі доступні ресурси. Елінор, Френк, Мартін і Ліліт - всіх їх він не бачив майже ціле літо. Довгі тижні Джеймс провів очікуючи на новини від дівчини, вчитуючись в кожне повідомлення від неї. Але особисто вона повернулася до міста лише напередодні офіційної церемонії.

Стівен Брістоул навіть не помітив незнайоме обличчя на похороні брата, але Мері, його дружина, затримала довгий погляд на дівчині, що стояла поруч із її сином. Джеймсу тоді захотілося сховати Елінор за своєю спиною, щоб мамині очі не свердлили дівчину поглядом, але він не зробив цього, лише міцніше стиснув крижану на дотик долоню.

Після церемонії всі вирушили на поминки. Джеймс не знаходив серед присутніх жодного незнайомця - лише хлопці з дільниці у формі та кілька старих приятелів його дядька. Джеймс ловив їх змарнілі погляди і щоразу всередині все стискалося. Йому все ввижалося, буцімто всі навколо знають, що насправді трапилося з Тоні, і тільки і чекають на підходящий момент, аби викрити Джеймса. Бігати від цих думок виявилося нелегко.

Він навіть трохи зрадів, коли Мері покликала його допомогти. Джеймс стояв поряд з матір'ю на вході в будинок та приймав співчуття, одне за одним. Стівен Брістоул, оточений приятелями молодшого брата, з кожною миттю все більше і більше хмарнів. 

Джеймс старанно дякував усім за те, що вони прийшли вшанувати пам'ять його дядька. Він намагався не думати про погане, але коли до них з матір'ю попрямував лисий поліцейський у сірому плащі, серце зрадливо забилося швидше, а подих перехопило. Джеймс нагадав собі, що не треба часто моргати, аби не видати за собою провину, як вчив його Тоні колись, наче в минулому житті, але через це забував дихати. Врешті решт йому довелося кинути цю справу, перш ніж хтось помітив.

Сірий плащ офіцера вирізняв того серед натовпу в траурному одязі. Полісмен ступав м’яко, неспішно, невідворотньо. Щось у ньому здалося Джеймсові неправильним. Вся міміка обличчя обмежувалася рухами губ, і через те той ставав схожим на ляльку черевомовця. Скляний погляд сірих очей тільки посилював відчуття.

- Суддя Брістоул, добрий вечір. Прошу вибачити за вторгнення в такий момент, - він блиснув своїм значком і відрекомендувався. - Сержант Трід.

Джеймс відчув погляд сержанта на собі. Щось у цих очах змушувало його шкіру свербіти. Всі знають. Всі чекають на зручну мить, аби викрити його. Їх всіх. Він знову важко зітхнув і глянув на Мері, що міцно стиснула руку сержанта.

- Місіс Брістоул буде достатньо, сержанте. Я не на службі, - відрізала вона. Джеймс добре пам'ятав цей начальницький тон у маминому голосі. - Чим зобов'язана?

- Я лише хотів повідомити вам, що справу вашого дівера, Ентоні Брістоула, було передано вище, в управління Корваллісу. Скоро з вами зв'яжуться, - полісмен не затнувся ні на мить. 

- Передано вище?

- Так, справу не закрито. З огляду на обставини загибелі і… - лисий сержант не договорив, проте спритно простяг Мері візитівку:

- Тут є контакти капітана Мур та мої. Якщо з'явиться якась інформація, можете звертатися до нас. В будь-який час, мем.

- Дякую, сержанте...

- Трід.

- Звісно, сержанте Трід. Дякую вам.

Сержант мазнув поглядом по Джеймсу, наче просканував того, і зник у натовпі. За хвилину, Джеймс не міг вже точно сказати куди саме подівся сержант Трід, бо його сірого плаща вже не було ніде видно. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍