Роман Колісник - Українська Національна Армія. Матеріяли до історії

Щоб скінчити зі справою національно-політичних підстав до сформування дивізії, подаємо тут витяг з польської газети пера відомого польського діяча і міністра Ігната Матушевського — «Нови Свят» (США, 1944 р.), потім в брошурі під заголовком «Ганьба або слава», виданої в Тель-Авіві 1944 року (стор. 9 і 10):

«Ось арґументи, якими оправдували українці конечність військової співпраці з німцями: „...Ми не маємо іншого вибору. Нас чекає смерть зарізуваних баранів. Воліємо боронитися. Вигляди того, що чекає українців в Галичині, дає поступування москалів на Радянській Україні. Винищено там уже перед війною цілу інтелігенцію, а всіх, що бажали хоч би культурної автономії, заслано щонайменше на Воркуту. Сьогодні поведінка Совєтів виглядає так, якби ходило про винищення самого українського племени. Ми змушені до позірної співпраці з німцями. Перш за все тому, що, як виявляється, й ви, поляки, мимо союзу з Англією і Америкою, не маєте можливости, щоб Совєти на польських землях не поводилися як найгірші варвари.

Отже, не думайте, що співпрацюємо з німцями для перемоги Німеччини. Просто не хочемо, щоб перемога Англії і Америки та Польщі над Гітлером застала нас в гробах. Тому будемо боронитись...“»

Це тим до відома польським патріотам і тим полякам з-під «нашого знаку». Напевно п. І. Матушевського не можна підозрювати в якихось симпатіях до українців.

Тут треба повернутися до кінця 1944 року. Перед відповідальними провідними особами різних національностей постала проблема декларативного вияснення свого становища, вияснення, чим була продиктована необхідність іти поруч з німцями в боротьбі проти російського імперіалізму та чи є перспективи здобути розуміння, а можливо, й підтримку з боку переможних альянтів для досягнення своїх національно-політичних цілей. Безпосереднє завдання полягало в тому, щоб поінформувати альянтське командування про мету існування в складі німецьких збройних сил національних формацій та забезпечити членам тих формацій відповідне позитивне трактування.

Мабуть, з боку певних антигітлерівських німецьких кіл теж вийшла ініціатива якщо не перекреслення, то бодай політичної нейтралізації попередніх німецьких імперіалістичних тенденцій щодо Сходу Європи. У зовнішній формі інтенції збіглися — мало б прийти до створення на терені Німеччини національних комітетів. Це був кінець 1944-го і початок 1945 рр.

Треба зазначити, що створення національних комітетів натрапляло, перш за все, на, так би мовити, внутрішні труднощі. Хто хотів би піднятися політично неясної та впрост небезпечної ролі очолення таких комітетів, коли не існувала необхідність співпраці з німцями в такій чи іншій формі? Для українців справа представлялася, з одного боку, найбільш небезпечно, але з другого — стояла в проблемі політичної консолідації та спільної відповідальности. Бо представництва майже всіх інших народів — білорусів, козаків, грузинів, горців Кавказу, татарів, туркестанців тощо — проголосили готовність створити свої національні комітети в залежності від того, коли і як постане Український Національний Комітет. В історичній правді перебіг домовлености спочатку Уряду УHP з націоналістичними угрупованнями, а пізніше, коли одна з тих партій відсепарувалася від тої акції, домовленість визначних представників українського громадянства про визначення кандидата на голову УНК довело до того, що Комітет було остаточно складено під час наради у Ваймарі 12-14 березня 1945 р. в складі: голова — генерал Павло Шандрук (стара еміграція), перший заступник голови — професор В. Кубійович (Галичина), другий заступник голови — адвокат доктор О. Семененко (нова еміграція) і секретар — інженер П. Терещенко.

Вже 12 березня 1945 р. німецький уряд визнав УНК і видав таке листовне свідчення (подаємо в перекладі):

«Райхсміністр Альфред Розенберг

Берлін, 12 березня 1945

До Пана Генерала Павла Шандрука

Берлін-Шарлотенбурґ, Кант-Готель

Щоб у вирішальній фазі війни проти большевизму і для справжнього народного впорядкування Европи всі антибольшевицькі національні сили могли стати до чину, визнаю в імені Німецького Уряду покликаний Вами до життя діючий орган українського національного представництва під назвою Український Національний Комітет.

Стверджую:

1. Що Український Національний Комітет, як єдиний представник українського народу, є визнаний Німецьким Державним Урядом.

2. Національний Комітет має право своє наставленим до майбутнього України заступати та у відозвах і маніфестах проголошувати.

Я заступатиму справу після остаточного вияснення, щоб всіх українців, які перебувають у складі німецьких збройних сил, зібрати разом для створення української армії визволення.

підписав Розенберґ»

Майже одночасно визнано національні комітети інших, вже згадуваних, народів, з якими УНК обмінявся зв'язковими представниками.

Роботи було дуже багато, алеїї можливості і наслідки залежали від того, яку дійсність для неї створять німці. В цілій справі нашого й усіх інших національних комітетів з німецького боку відіграли: професор д-р Ф. Арльт, професор Ґ. фон Менде, генерал О. Вехтер, які за силою ще існуючих в Німеччині «гітлерівських» обставин мусіли були шукати опертя на цілому ряді вищих протигітлерівських німецьких кіл. Їм вдалося втягнути в ту акцію: генерала Е. фон Кестрінґа (командуючий всіх ненімецьких формацій), державного секретаря барона фон Штеенґрахта (заступник Рібентропа), професора В. Маркерта, полковника Г. Шпармана, полковника Герварта (після війни — перший амбасадор Німеччини у Великобританії). Крім того, їхню акцію протегували міністр А. Розенберґ і генерал Ґ. Берґер (шеф військ СС і начальник Головного управління СС) — з ними я мав можливість відбути конференції. Від представників інших національних комітетів я мав, передовсім у своїх домаганнях до представників німецької влади, повну, беззастережну підтримку, зокрема від грузинів — д-ра М. О. Кедії, д-ра С. Кордзаї, князя Маґалова, д-ра М. Алчибаї, генерала О. Захаріадзе (з яким знався ще з Польщі); від козаків — генерала В. Глазкова, генерала О. Краснова мол.; від білорусів — президента Р. Астровського; від горців Кавказу — князя Кабарди Тамби, інж. Б. Бачатті; від вірмен — д-ра А. Авсґіяна і т. д.

Передусім треба було довести до відома широких мас українського громадянства і вояцтва факт існування УНК, з'ясувати, яку політичну роль він має і може відіграти, які ставить собі завдання. З усіх закутків ще зайнятих німцями територій надходили сотні телеграм і телефонів про повне підпорядкування. Бо декларацію УНК і відозви до громадянства та вояцтва швидко надано по радіо. Тут все ж здається доцільним навести витяги з деяких документів, проголошених УНК.

ДЕКЛАРАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО

НАЦІОНАЛЬНОГО КОМІТЕТУ

Український Національний Комітет постав з волі Українського Громадянства, що перебуває в Німеччині і союзних з нею країнах.

Створення Українського Національного Комітету є новою сторінкою в житті українського громадянства, що глибоко просякнуте