Олександра Метафор - Втрачене серце духа, Олександра Метафор

— А на ділі нічого не роблять, — тямуще махнула рукою дівчина, знову відкривши мою теку.

Я сприйняв це, як дуже позитивний знак. Вона могла мене чути, а отже — допомогти. Але вся ця суцільна бюрократія може суворо затягнутися. Мені треба було включити найпривабливішу сутність та причарувати пані Хранительку:

— Тому ніхто, крім такої чарівної дівчини, як ви, не в змозі мені допомогти.

Зацікавлена усмішка розквітла на обличчі, осяявши Ганні і зробивши її ще на кілька років молодшою. Я підбадьорився.

— І правда, — кивнула вона на мої слова. — Хто ж тобі допоможе, як не я?

Я підійшов до неї ближче та сів на крісло, поклавши руки на письмовий стіл. Так наші очі з Ганні були на одному рівні.

Я багатозначно усміхнувся їй, згадуючи, що ж такого я прочитав про Хранительку духів під час нічних пошуків. Начебто як вона допомагає духам покинути світ живих і опинитися у світі мертвих. Я вирішив похизуватися знаннями:

— То ви, пані Ганно, як Харон у світі духів?

Її обличчя в мить змінилося із радісного на невдоволено відразливе. Хранителька стулила губи та майже хмикнула на мій коментар, піднявши ніс угору.

— Доношу до вашого відома, пане, — вона демонстративно перевірила моє ім’я, начебто забула за цю хвилину, — що я не маю нічого спільного із цією чоловічою потворою, зашореною в шовіністському світі. Ще і язичник.

Я майже прикусив язика. Ото треба було лізти зі своїми знаннями? Ображена дівчина навряд чи мені допоможе. Я розплився в щирій усмішці.

— Вибачте, я тут просто не кожного дня вмираю, — вибачально опустив очі.

— Так ти й не вмер.

— Що, погодьтеся, робить ситуацію ще гіршою!

Ганні трохи зм’якшилася, і я полегшено видихнув. Перше правило духовного світу: уникайте потрапляння в духовний світ. Друге правило духовного світу: тримайте язика за зубами.

— Послухай, Каю, — Ганні перегорнула сторінку, — я призначу тобі непоганого медіума, він поверне тебе в тіло. Хвилюватися точно не варто, але це займе якийсь час. Поки що доведеться посидіти у мене в кабінеті.

— Чудово, — мої очі загорілися від приємних новин, і я без сорому присів ближче до дівчини, — як щодо кави?

Мені треба було добитися призначення не просто непоганого медіума, а найкращого. І щоб він гарантовано повернув мене назад. Бо скоро концерти, тури, тому жити на автопілоті — не на часі!

Ганні засяяла легким рум’янцем і щось передала своїй асистентці, що з’явилася, як за помахом чарівної палички. Ми продовжили легку невимушену бесіду про дівчину, про світ духів та новомодні тенденції. Нишком я подивився на календар.

На ньому значилося 22 червня.