Ольга Обська - Як одружити короля?, Ольга Обська

Ось туди, до цих стелажів, Ліда і побігла, щоб перевести дух. Незнайомець тим часом підхопив рушник з диванчика, одним спритним рухом витер воду, а потім обмотав тканину навколо стегон. Треба ж таке, перша розумна дія з його боку. Нехай подякує, що Ліда страшенно короткозора та його незрівнянні чоловічі форми змогла роздивитися лише дуже приблизно.

Втім, несхоже, що його турбувало, чи встигла вона оцінити його принади. Він взагалі був готовий святкувати перемогу. Так, дійсно, Ліда втратила свою перевагу у вигляді слизької підлоги, та й давалася взнаки відсутність у неї спортивного розряду з бігу із перешкодами — на ще один тур марафону сил не залишилося. Розуміючи, що жертва приперта до стінки, красень-амбал навіть поспішати перестав. Він повільно наближався, всім своїм виглядом кровожерливо показуючи, що розправа от-от станеться.

— Розповідай, хто тебе підіслав, недостойна.

Ліда навіть не стала аналізувати всю безглуздість формулювання питання. У той напружений момент вона не помічала й безліч інших дивацтв. Доводилося просто вирішувати проблеми в міру їхнього надходження. Якщо вже незнайомець так прагне з нею поговорити прямо тут і зараз, то треба зробити хоча б мінімальні спроби, щоб розмова вийшла цивілізованою. Сам любитель королівських ванн встиг таки більш-менш прикритися. А на Ліді хоч і була сукня, але настільки мокра і приліплена до тіла, що незрозуміло, наскільки хоч щось прикривала. Для цивілізованої розмови їй би теж накинути щось пристойніше. Рушники були далеко, зате поруч ціла купа одягу. Розбиратися, що там висить у багатому гардеробному строю, не було часу, зате її погляд вихопив вішак, що стояв окремо, з банним махровим халатом на ньому. Ось у нього Ліда і вирішила вбратися. Вона розлучилася зі своєю мідною зброєю і потягнулася до халата.

— Не чіпай мантію! — незнайомець, розгадавши її наміри, раптом так відчайдушно замахав руками, ніби вона збиралася здійснити кричуще святотатство.

Мантію? Пізно. До того моменту, як він до неї підскочив, Ліда вже просунула руки в рукави і запахнулася.

Любитель бігати голяка знову повівся дивно. Він став як укопаний, наче чекав, що зараз розійдеться земля або впадуть небеса. Однак ні того, ні іншого не сталося.

— Що-о?! Мантія прийняла діву? — вперше в його голосі чулися не саркастично-хижі нотки, а суміш крайнього подиву та дикого обурення.