Несвятий революціонер - Місто мертвих ангелів, Несвятий революціонер

-Не такою ж звичайною людиною і був Дем, якщо так жорстоко зміг вчинити. Ви тримали біля себе бомбу сповільненої дії, яка, за вашими словами, спалахнула від сірника, яким був Білі. Вікторе, ви дійсно тримали в будинку психопата(хоча в думках я собі казав, що сам Бранц ним і був)!

-Не звинувачуй мене, свинопасе. Усі 20 років Дем був мені, немов старший брат. Чому саме він так бридко, як ніж у спину, вчинив, я не знаю, Артуре, не знаю. – зі сльозами на очах сказав Віктор. На дворі вже темнішає, тобі треба до дому, слідчий, увечері тобі нічого тут бути.

І дійсно за вікном вже була сьома година вечора, я не встиг навіть зрозуміти, як так швидко сплинув час. Усе ж таки атмосфера дому та сам власник змушували час йти занадто швидко.

- Бувайте, Вікторе, я завтра прибуду знову, надіюсь, що ви за мною скучити не встигнете.

- Ааай, та що б тебе по дорозі чорти побили за твій язик, Артуре. Прощавай!

Стиснувши одне одному руки, я вийшов і з дому, а потім із самого маєтку. Дорога була довгою, у думках я себе проклинав, чому я досі не заробив грошей на новенький автомобіль. Кучерів у Кемніці, як таких, вже не було. Автомобілі почали відтісняти коней з візками. Занадто багато тут було заможніх людей, які дозволяли собі купити машину. Кемніц – поки що єдине місто, де автомобілів більше, чим коней, хоча, якщо вдача в тебе досить велика, то ти міг і натрапити на старого, який за пару центів міг тебе на своїй конячці довезти до дому. Дійшовши до готелю, на годинку була вже майже восьма, надворі було темно. Темнота зіграла зі мною у злий жарт, чи Віктор щось знав,  і вже на кінці шляху випадково вліз у перепалку між завсідниками місцевого шинку, де я вчора познайомився з поліцейським.

- Подивіться – но, це ж наший, «гик», слідчий. Шо ж ти тут розвідуєш, нікому не потрібний ти тут. А Віктора дійсно шкода, чудовий він мужик, «гик». – п’яний чоловік, знебажливо кричав на всю вулицю, щоб привернути більше народу, але, окрім нього та побитою ним людиною , нікого на вулиці не було. Було занадто темно, але силует нагадував чоловіка під метр вісімдесят зростом та статурою неначе бик, який готовий був знести все на своєму шляху. Ох, я досі пам’ятаю його кулак на своєму ребрі.

- …, - проігнорувавши його, я пішов далі, як нічого не було.

- Стій, мерзото! Дем, «гик», той старий пердун, «гик», мертвий. Справжній убивця, «гик», вже лежить у труні. Забирайся звідси, неначе я тебе сам заберу, але вже на той світ! – наближаючись до мене, кричав мужик

- Друже, тихим будь, неначе віддубасю тебе зараз на місці. – сповнений сміливості сказав я, але що я міг протиставити бугаю, коли сам був вдвічі худіше нього, хоч і вище.

-Шо? Ха-ха-ха-ха-ха, «гик», ти б себе чув. – силует ставав до мене дедалі ближче. – Слідчий, даю тобі один день, щоб забратися звідси, а то, «гик», я тебе особисто, «гик», знайду і вирву тобі голову, «гик», і насаджу її на шампур.

Застигнувши на місці, я все чекав на цього мужика, щоб подивитись йому в очі, мені не було настільки страшно, як цікаво подивитися в очі тому, хто мені наваляв би. Він підійшов. Дійсно бугай, неначе моряк, що недавно повернувся з моря, у якого замість сніданку, були відтискання від полу з якорем на плечах.

-Слідчий, «гик», мені подобається твоя безстрашність, «гик», інший вже б ноги рвав, «гик», але свої слова назад, «гик», я забирати не стану.

- Я не знаю, хто ти, але з рота доноситься неймовірний сморід, ти коли останній раз зуби чистив? – після цього вже розумів я, що розмова у нас не складеться. – Чи твоя мамочка настільки тебе не любила, що навіть гігієні тебе не вчила?

Скоріше за все , його до глибини душі зачепили слова про маму та його зуби, бо вже вслід йшов удар правою рукою, якого я успішно уникнув, після чого вмазав йому в око, але вже вмить лівою рукою він наніс мені удар по ребрі. Богом клянусь, в якого я не вірю, що я спершу подумав, що він мені його зламав, але врешті-решт мої кістки виявились міцніші за вольфрам.

Я готовий був прощатися із життям, але далі все як в туманні. Він пішов, залишивши мене на вулиці. Не розумію чому, адже він готовий мене був вбити, а тут відпустив, неначе вирішив, що мені досить.

Піднявшись на ноги, я попрямував у готель, де на вечерю з’їв найсмачнішу курятину у світі. Досі не міг зрозуміти, чи то фішка готелю: готувати найбридкішу рибу, але найсмачніше м’ясо, чи то повара били рибою по його сраці, через що сформувалася така ненависть до неї. Зайшовши у кімнату, я першим ділом прийняв ванну. Помацавши ділянку ребра, я зрозумів, що там буде дебела гематома. Далі оглянув усю кімнату і, на жаль, телеграм від Ганса Брудді не було, але склавши весь пазл, я сів писати лист до поліцейського, яке вранці віднесе особистий посильний готелю( тут навіть таке є)

«Гансе, чекаю вас завтра о 12 годинні дня у домі Віктора, той чоловік не такий, яким здається. Беріть ваших колег – бугаїв та обов’язково пістоль, містере Брудді, обов’язково!

                                                                                               Артур Конграйт

3. Сьома ранку. Я , Артур Конграйт, прокинувся із думками, що ця справа сьогодні закінчиться. Ніколи не переслідувало мене хвилювання, як сьогодні. Перебуваючи у ванній кімнаті, я поглянув на місце вчорашнього удару. Там дійсно була гігантська гематома, яка ж сильно боліла.

- Міцний п’янчуга накинувся вчора, мабуть, чемпіон по кулачних боях, такий важкий у нього удар.

Прийнявши ванну і розслабившись під кип’ятком, я вийшов із ванної кімнати, одягнув свою стару темно-синю куртку з віддаленим коміром. Особисто під ним були вишиті жовтою ниткою мої ініціали: «Арті Конграйт». Зробив я це для того, якщо мій труп знайдуть під час якоїсь справи, то легко опізнали. Під курткою у мене була чорна сорочка, лише я носив її чорною, у той час як будь-який мій конкурент чи колега носили її білою. І не забув у той день про свої щасливі чорні брюки, які я завжди одягаю, коли відчуваю, що справа наближається до завершення. Чорні чоботи також доповнювали мій стиль на той день. Спустившись у кухню, я поснідав філе міньйон з картоплею та овочами і кленовим сиропом на льоду. Клянусь тим самим Богом, я буду приїжджати у цей готель частіше, лише щоб знову скуштувати страви з цього місця.