Козел Валерія - Континент бойових ткачів, Козел Валерія

- Невже не пам'ятаєш? - запитав її Таск тихо.

- Ні, - ще тихіше відповіла дівчина, - наче не було цього зовсім.

- Ми тоді навчалися на третьому курсі, - постарався освіжити її пам'ять Еліас, - і нас не відпускали на фестиваль без підписаних батьками дозволів. Тому ми втекли… зовсім не пам'ятаєш?

- Я пам'ятаю, що ми були на фестивалі, але ці спогади дуже розмиті… - похитала головою Лейла.

- А це зовсім не дивно, - зненацька в діалог вдерся новий голос.

Біля столу стояв чоловік у білому плащі, прошитому золотистими візерунками на грудях та плечах. У нього були густі русяві локони, що спадали на плечі. Та незважаючи на те, що він був дійсно гарний, у ньому було щось відразливе. Чи то справа була в посмішці, чи то в очах. І він відразу відчув неприязнь з боку як мінімум трьох з компанії, тому, додав:

- Перепрошую, що втрутився. Коли побачив генералів і принцесу в такому місці, не міг не підслухати вашу розмову!

Лейла почервоніла, Еліас і Таск напружилися. Рейна демонстративно спустила долоню до піхв клинка.

  - Ти б не шумів тут, любий друже, - тихо сказала дівчина, - розумію, у Білих плащів інші порядки, ніж у нас, простих смертних. Але кров у вас така сама. Її буде складно відчистити від костюмчика.

- А ви, пані Коє, така зухвала, - усміхнувся чоловік, і покосився у бік, де за сусіднім столиком сиділо ще троє з Білих плащів, - не хотілося б піднімати тут галас.

- От і не галасуй, - Еліас показав гострий кинджал з-під рукава, - навіщо нам це?

- Я зрозумів, ви не надто доброзичливі, - обеззброєно підняв руки чоловік, - чи це я не з того почав?

- Зовсім не з того, - холодно промовив Таск, - хто ти? І що треба? Навіщо вліз у розмову?

- Звати мене Аріс, лейтенант Білих плащів, покірний служитель Преподобного, - трохи вклонився русявий, - побачивши вас, я не знав, як заговорити! Тому, вибачте, трохи підслухав вашу розмову.

- Ну, підслухав, що далі? – Рейна підняла брову.

- Коли пані Лейла сказала, що не пам'ятає деяких подій зі свого минулого, мені згадалися сторінки стародавніх храмових книг. У деяких старих писаннях говориться, що для того, хто потрапляє за Браму Андхакара, час втрачає свою силу. І чим довше часу проводить людина по той бік Брами, тим більше стирається його спогадів про життя в нашому світі. Це все, що я хотів вам сказати, але ви тут же прийняли мене за ворога, - посміхнувся Аріс.

- Білі плащі не дуже люб'язні з тими, хто відмовляється стати на їхній бік, хіба ні? – обережно спитала Лейла.

- Ну що ви таке кажете, пані? – награно жахнувся русявий, – адже ми, як і всі на континенті, покірні слуги богині Каї!

- Скоріше Преподобного, - пирхнув Еліас.

Аріс вдав, що не почув і продовжив свою розмову.

- Ми знаємо, що ви все ще у роздумах, приймати допомогу від храму чи ні. Пані Сато не має дару переконання, але впевнений, якщо ви підете за нами, ми зможемо довести вам, що… - з кожним словом він усе ближче підходив до Лейли, та заворожено слухала його.

- Зупинися, - Еліса підвівся з місця, - ані кроку далі.

- Думаю, леді Кая хоче дослухати мою розповідь! – посміхнувся Аріс.

- А я думаю, не хоче, - підвівся і Таск.

- Але ж вам має бути цікаво! Хіба ні? Ми на вашому боці! Адже ми теж шукаємо четвертого генерала! Допомагаємо! - Аріс настільки надихнувся, що навіть його супутники за сусіднім столиком напружилися, а чи не бовкне він чогось зайвого?

Ще один крок русявого та Еліас розправив свої гострі кришталеві крила, закривши собою Лейлу. Троє з-за столика білих плащів одразу ж схопилися з місця і оголили клинки. Їм відразу перегородили дорогу Таск і Рейна. У шинку всі миттєво затихли і витріщилися на виставу. Але бійки не було. У цей момент з-за барної стійки вийшла господиня корчми.

- Коли битися зібралися – пішли геть із мого закладу! - гаркнула вона так, що легендарні генерали та безстрашні Білі плащі здригнулися і тут же кинули зброю, - надумали вони тут! Ні, де це таке бачено? Ти тут панам м'ясо смажиш, пиво імбирне на стіл ставиш! А вони тут меблі ламали надумали! Одуріли?

- Мадам Меделін, я перепрошую, але це справа Храму… - спробував заперечити Аріс.

- Храму-шмаму, - відмахнулася шинкарка, - у прикордонних містечках свої закони та правила! Зараз як заряджу кочергою!

- Мадам, - спробувала втрутитись Рейна, але також зазнала миттєвої поразки.

- Не мадамкай мені тут! - обличчя Меделін зовсім почервоніло, - на вигляд благородна дівчина, а сама залізяками тут розмахуєш! Срамота яка! Заміж тебе ніхто не візьме.

- Матінко, - з кухні виглянула дівчина, - думаю, наші гості вже передумали битися. Тепер вони бояться, щоб ви їх самі не побили!

- І нехай бояться! - пихкала господиня.

- Але матінко, адже ви так всіх гостей розлякаєте, - посміхнулася їй дівчина.

- І то вірно ... - зітхнула Меделін, - ану, хутко розсілися за столи. Не бажаю більше бачити ваші похмурі морди одна біля одної.