Кларк Ештон Сміт - Зібрання творів, Кларк Ештон Сміт

впливу, Сміт є sui generis4. Дещиця натхнення від По, трохи вогню від Джорджа Стерлінґа, либонь, крапля кислоти від Бірса, колорит і жорстокість легенд Сходу». 

Письменник-фантаст Лайон Спреґ де Камп, говорячи про Смітову творчість, казав: «Кларкеш-Тонові оповідання не схожі на будь-чиї інші. Читачі їх або люблять, або ненавидять, але рідко хто залишається до них байдужим. Сміт писав у ретельно розробленому евфуїстичному5 стилі, яскраво прикрашаючи його рідковживаними словами… Він мав надзвичайно жваву уяву. Подібно до Лавкрафта, він черпав натхнення з тих кошмарів, які мучили його замолоду, під час хвороби. А ще він мав гостро іронічне почуття гумору та нестримну схильність до всього макабричного. З часів По ще ніхто так не захоплювався добряче зотлілим трупом». 

А от що до впливу самого Кларка Ештона Сміта, то його твори надихали не лише сучасників, але й наступні покоління письменників. 

Говард Філіпс Лавкрафт у своєму відомому есеї «Надприродний жах у літературі» згадував свого літературного побратима такими словами: 

«З-поміж молодших американських авторів ніхто не передає відчуття космічного жаху краще, ніж каліфорнійський поет, художник і письменник Кларк Ештон Сміт, чиї химерні поезії, малюнки, картини та оповідання є справжньою втіхою для нечисленних чутливих поціновувачів. За тло для своїх робіт містер Сміт обирає далекі всесвіти, що змушують ціпеніти від страху: джунглі, що вкривають місяці Сатурна й сповнені отруйних квітів, які міняться розмаїтими барвами; лиховісні та гротескні храми Атлантиди, Лемурії та забутих прадавніх світів; хлипкі драговини, поцятковані смертоносними грибами на примарних теренах за краєм Землі. Його найдовша та найамбітніша поема «Поїдач гашишу» написана пентаметром у формі білого вірша і відкриває перед читачем хаотичні й неймовірні видива калейдоскопічного жаху, що постають у міжзоряних просторах. У воістину демонічній дивовижності та плідності задумів містера Сміта, либонь, не перевершив ще жоден автор, живий чи мертвий. Хто ще бачив такі розкішні, пишні й гарячково викривлені видіння нескінченних сфер і множинних вимірів і вижив, щоб розповісти про них? В його оповіданнях із надзвичайною силою уяви змальовано інші галактики, світи та виміри, а також і незнані регіони та еони Землі. Він оповідає про первісну Гіперборею та її чорного аморфного бога на ймення Тсатоґґуа; про пропащий континент Зотік і про казковий, проклятий вампірами край Аверойн у середньовічній Франції…» 

Са́ме оповідання «Склепи Йог-Вомбіса» надихнуло молоду письменницю Кетрін Люсіль Мур6 на написання низки творів про Північно-Західного Сміта (Northwest Smith) — пілота космічного корабля та контрабандиста, який у пошуках пригод мандрував планетами Сонячної системи і брав участь в археологічних дослідженнях на Марсі (зокрема, про це йдеться в оповіданні «Dust of Gods» («Прах богів»), яке побачило світ у серпневому числі Weird Tales за 1934 рік). Своєю чергою, цілком імовірно, що образ Північно-Західного Сміта послужив джерелом натхнення для творців саги «Зоряні війни», адже їхній Ган Соло має з цим персонажем чимало спільних рис. 

Прочитавши одне зі Смітових оповідань — «Місто Співочого Полум’я», два хлопці, одинадцятирічний Рей Бредбері та старшокласник Гарлан Еллісон7, вирішили стати письменниками-фантастами. 

Рей Бредбері писав, що Кларк Ештон Сміт «сповнив мій розум неймовірними світами, неможливо прекрасними містами і ще фантастичнішими створіннями», а у передмові до однієї зі збірок Смітових оповідань закликав читачів: «Зробіть один крок за поріг його історій, і поринете у колір, звук, смак, запах і текстуру — у мову». 

А за словами Гарлана Еллісона: «Рідко коли який письменник може озирнутися назад і віднайти в своїй пам’яті саме ті історії, які вплинули на всю його подальшу роботу… але мій рушій і досі залишається так само яскравим і привабливим, як і того дня, коли я вперше узяв його з полиці у бібліотеці старшої школи міста Клівленд, Огайо, і — неймовірна річ! — перейшов з тієї будівлі крізь портал до Міста, в якому жило Співоче Полум’я». 

Ще один американський письменник, Стенлі Маллен, казав: «Твори Кларка Ештона Сміта можна порівняти з розкішними винами та рідкісними старими бренді, які надто міцні для одних і надто екзотичні для інших, але для поціновувачів насправді особливої літератури вишуканішого трунку не знайти». 

Та, попри усі чесноти Смітових творів і їхній вплив на фантастику та горор, якими ми їх знаємо сьогодні, друкувалися вони вкрай малими накладами і вкрай фрагментарно навіть на батьківщині автора, тож читацькому загалу він і досі відомий мало. Книжка, яку ви зараз тримаєте у руках, покликана виправити цю прикру несправедливість і нарешті познайомити українського читача з частиною його доробку. Ці оповідання особливі, адже в кожному з них автор не стільки розповідає історію, скільки занурює читача в саме її осердя, змушує його відчувати і вірити. Перегорніть сторінку — і нехай чорна магія слів Кларка Ештона Сміта поведе вас у мандрівку світами, сповненими див і таємниць. 

 

Євген Онуфрієнко 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Із циклу «КНИГА ГІПЕРБОРЕЇ» 

 

 

 

 

Оповідь Сатампри Зейроса 

 

 

 

Я, Сатампра Зейрос з Узулдарума, запишу своєю лівою рукою, оскільки іншої вже не маю, оповідь про усе, що спіткало мене і Тірува Омпалліоса в оповитих джунглями передмістях Комморіома — давно покинутої столиці гіперборейських8 правителів, у святилищі бога Тсатоґґуа, занедбаного і забутого людьми, які колись йому поклонялися. Я писатиму цю оповідь фіолетовим соком пальми сувана9  — він з плином років перетворюється на криваво-червоне чорнило, на міцній велені10 зі шкіри мастодонта, аби застерегти чесних злодіїв та шукачів пригод, котрі можуть почути якісь облудні легенди про загублені скарби Комморіома та спокуситися на них. 

Отож, Тірув Омпалліос усе життя був моїм другом і найнадійнішим компаньйоном в оборудках, які потребували вправних пальців і розуму, гнучкого й винахідливого водночас. Можу сказати, не лестячи ані собі, ані Тіруву Омпалліосу, що ми з ним досягали незрівнянного успіху в багатьох справах, перед якими розгублено відступили б інші майстри нашого ремесла, котрі зажили слави, значно гучнішої за нашу. Якщо точніше, йдеться про викрадення коштовностей королеви Кунамбрії, що зберігалися у покої, де вільно повзало чотири десятки отруйних плазунів; а ще про злом незламної скриньки Акромі з повним набором медальйонів ранньої династії гіперборейських королів. Щоправда, збути з рук ті медальйони було складно та небезпечно, тож довелося піти на страшну жертву й продати їх капітанові варварського судна з далекої Лемурії11; та менше з тим, злом тієї скриньки був неабияким подвигом, оскільки, з огляду на близькість десятка вартових з тризубцями, робити всю справу треба було в цілковитій тиші. Ми скористалися рідкісною та потужною кислотою… Однак не варто гаяти часу, розводячись про усе це надто довго та до всього ще й надто багатослівно, хай якою великою є спокуса полинути думками до героїчних спогадів і чарівності звершень хитрощів та відваги. 

У нашій справі, як і в усіх інших, часто доводиться миритися з примхами мінливої фортуни, і богиня удачі далеко не завжди щедро обдаровує своєю прихильністю. Тож сталося так, що на ту пору, про яку я зараз пишу, ми з Тірувом Омпалліосом потрапили у становище, коли наші грошові запаси вичерпалися. Скрута ця, хай і тимчасова, була, однак, крайня, недоречна та дошкульна і, як то часто буває, прийшла на зміну більш удатним дням і більш зисковним ночам. Люди, як на зло, стали збіса сторожко оберігати свої коштовні самоцвіти та інші цінності, вікна та двері замикали удвічі ретельніше, в ужитку з’явилися нові хитромудрі замки, вартові стали пильнішими, а чи то менш оспалими; коротко кажучи, усі природні труднощі нашого фаху значно примножилися. Подеколи ми