Анна Авілова - Ляльковий будиночок , Анна Авілова

  Всю ніч вона не могла заснути. Понад усе її жахало те, що не зважаючи на все що там відбувалося, їй хотілося повернутись. Якими б дивними не були ці відвідини там було спокійно, затишно. Агат не зробив їй нічого поганого, вона вільно пішла звідти вже вдруге, там було безпечно. На цій думці вона й заснула під ранок.

   Вранці прийшла хазяйка приміщення яке винаймала Маргарита. Хотіла отримати платню за житло на перед, аж на три місяці! Вона попереджала Риту заздалегідь, але дівчина так і не знайшла грошей.

— Ну що мила ти зможеш заплатити мені?

— Мабуть, Ні. – відповіла вона з розпачем.

— Тоді звільни житло за тиждень, будь ласка.

   Рита не знала що їй робити. Здається саме життя підштовхувало її повернутись до того будинку. Так, ця ідея була скаженою. Але з грошима останнім часом було зовсім складно. Мати й так нерідко допомагала доньці, щоб вона могла ще зайвий раз попросити гроші. Вона буде жити в Агата. Він чекає її. Хто б він не був. І вона завжди зможе піти. В будь-яку хвилину.

   Через тиждень Рита з усіма своїми речами приїхали до будинку загадкового хлопця. Вона знайшла його у майстерні: він лагодив якусь старовинну ляльку.

   Він повернувся і його обличчя, як зазвичай осяяла посмішка.

— Я радий тебе бачити, я дуже сумував. Почекай трохи, я закінчу роботу і підемо снідати. В мене є млинці з яблуками та мед.

— Я чекатиму.

    Рита й сама посміхнулась. Здається вона також сумувала. Тут було так затишно, не дивлячись ні на що. Незабаром він прийшов і вони разом поснідали. Просто на кухні без тітоньки сови та ведмедя. Це дуже потішило Риту. Цей сніданок був досить звичайним.

   Трохи згодом до Агата по ляльку приїхав клієнт. Він ввічливо привітався з дівчиною від чого вона з полегшенням видихнула. Інші люди також бачать хлопця, і що не менш важливо і її також. Вона не порцелянова лялька, а реальна дівчина. Хоча те, що вона взагалі засумнівалася у цьому доволі дивно.

   Вони провели з Агатом цілий день разом : годували качок у ставку, гуляли поміж дерев акуратно підстрижених хлопцем. А надвечір він привів її до лялькової кімнати. Маргарита почала розкладати речі у білу шафку розмальовану метеликами, коли Агат підійшов до неї ззаду і доторкнувся до її волосся.

  Рита відсахнулась від нього з переляку. Надворі була ніч, і вона тільки зараз зрозуміла що ніколи не була тут так пізно.

— Не бійся, я тільки розчешу твоє волосся, як раніше робив кожен день. Ти пам'ятаєш?

   Рита не тільки не пам'ятала цього з Агатом, що було і так зрозуміло. Вона не пам'ятала цього взагалі. Мати завжди поспішала і робила це швидко, а зовсім скоро Рита вже сама розчісувала своє волосся. Та вже за мить вона дізналася, що так як робив це він, не причісували жодного волосся у світі. Ніколи. Вона заплющила очі, а він тим часом лагідно однією рукою тримав її волосся, а іншою ніжно водив по ньому гребінцем.

— Тепер я пам'ятаю, — сказала Рита. Агат поцілував її в щоку від чого вона одразу зашарілася.

— На добраніч, моя красуня.

 Маргарита лягла в пухнасте ліжко та міцно заснула. Вночі їй марилося ніби чиясь пухнаста лапка пестила її обличчя, а десь вдалині ухкала сова.

   Дні в ляльковому будиночку перетворились на казку. Казку, в якій не було лиходіїв, перепон в ході яких герої повинні знайти себе та стати відважними. Нічого з цього. Ця казка була саме такою, якою повинні бути всі дитячі історії, без лиха та труднощів. Всі герої давно знайшли себе та один одного і вже давно нічого не бояться.

  Кожен ранок її забирав водій та відвозив у місто на навчання. Рита сказала Агату, що вона хоче навчитися шиттю лялькових суконь, і він запропонував, щоб машина відвозила її кожного разу коли вони тільки забажає.

    Вона відчувала себе принцесою. Дівчата в коледжі з заздрістю дивилися їй у слід, не в змозі розгадати її секрет. З роботи вона звільнилася. В грошах більше не було потреби і їй хотілося більше часу бути з Агатом.

  Рита поверталась додому, де її чекали. І це було неперевершено. Агат готував їжу, хоча казав що готує тітонька сова, він завжди був дуже радий її поверненню. І що найдивніше кожного разу коли вона приходила до своєї кімнати Михасик та сова в жовтих окулярах завжди стояли під самісінькими дверима, де б вона їх не залишила перед цим. Вони також її чекали. Рита не знала чи Агат підставляє їх під двері, чи вони справді живі, але остання думка її жахала тому вона вірила, що це робить саме він.

  Дівчина допомагала йому лагодити сукні тих ляльок, які йому привозили клієнти. І дякуючи цій домашній практиці, їй вдалося стати кращою у своїй групі.

  Кожного вечора він розчісував її волосся, і під час цього вони розмовляли на різноманітні теми. Агат знав багато чого про Землю, космос. Може зараз він божевільний чоловік, але колись він явно добре вчився у школі та поза нею. Одного з цих вечорів, Рита раптом схопила Агата за руку:

- Я зробив тобі боляче?

— Ні. Я хотіла спитати : Ти любиш мене?

  Вона очікувала як він буде вагатись з відповіддю. Але він одразу відповів:

— Звичайно люблю. Чому ти питаєш? Ми живемо заради того, щоб любити один одного.