Анна Авілова - Ляльковий будиночок , Анна Авілова

   Риту збентежила така його впевненість.

   - А ось я і не знала прийду я чи ні. – Відповіла вона з викликом, - Мені переказали, що на мене тут чекають. І це усе доволі дивно...

   Вона насправді зрозуміла як це дивно, тільки коли приїхала сюди, але її таксі вже поїхало, тож..

  - Так-так, ми й справді тебе чекали. – Він мав надзвичайно лагідні очі та голос. І це трохи злякало дівчину. - Ходімо я покажу тобі твою кімнату, довелося потіснити Мішу та тітоньку Сову, але ти найцінніша і тобі потрібні кращі апартаменти.

   Рита зовсім не розуміла, що відбувається. Як би вона зачарована цим невідомим чоловіком, не попалася на божевільного маніяка.

   - Спасибі, але я ніби то у гості. У гостях не заводять своїх кімнат.

   - Ми обов'язково пограємо у гості пізніше Рита, але зараз час відпочинку. Я познайомлю тебе з усіма.

   - Але…Я хотіла дізнатися лише навіщо мене шукали…

   - Так я розумію. Я ж і хочу показати тобі навіщо. Ходімо. – Він жестами показав, щоб вона слідувала за ним.

   Рита зовсім розгубилася, але вирішила що саме зараз втікати безглуздо і краще вже подивитися будинок, а потім непомітно вшитися. І як вона могла сама приїхати до невідомого будинку за місто?

  Рита попленталася вслід за чоловіком в цей час хаотично намацуючи в сумці свій мобільний.

    В середині дім був досить звичайним з сучасним мінімалістичним дизайном. В інтер'єрі навіть превалював чоловічий брутальний стиль. Пральна машинка металевого кольору, дерев'яні панелі та сучасний декор - все нагадувало помешкання нежонатого мільйонера. Та от нарешті Агат розчинив перед нею ажурні білі двері, вони так не вписувалися до всього іншого, що зразу потрапили Риті в очі. За дверима панувала атмосфера справжнього лялькового будиночка: рожеве ліжко з рожевою постіллю, білі в маленьких квіточках фіранки, стіни пофарбовані в блакитний колір. Усюди було безліч м'яких іграшок, а в центрі кімнати стояв білий столик, за яким саме чаювали плюшевий ведмідь та велика сова в жовтих окулярах.

  По Ритиній спині пробіг моторошний холодок. Агат справжній маніяк і він буде тримати її тут як свою ляльку! Який жах, навіщо вона взагалі сюди приїхала, до зовсім незнайомого чоловіка. Яка ж несамовита дурепа. Рита почала згадувати всі трилери які дивилася за життя, та вигадувати різноманітні варіанти втечі. Тим часом Агат спокійно продовжував свою "буденну" екскурсію.

  — Це і є твоя кімната. Познайомся це твої друзі Михасик та тітонька Сова. Вони були раніше тут хазяями. Взагалі то цей будиночок з самого початку був твій, але поки ми тебе шукали вони тут занадто освоїлися. – Він легенько захихотів.

   Рита остаточно зрозуміла, що хлопець не сповна розуму, але поки вирішила йому підіграти, а потім під виглядом якоїсь лялькової прогулянки вона звідси втече.

   — Як тут чудово! І сусіди в мене гарні, мені дуже приємно з ними познайомитися. Але в них всього дві чашки на столику...Де ж справжній ляльковий сервіз?

  — Я обов'язково його придбаю, не хвилюйся, — Агат лагідно подивився на дівчину.

   Рита була по меншій мірі шокована. Вона вперше бачила дорослого чоловіка, який би з захопленням розповідав про ведмедиків і порцелянові сервізи. І це було водночас моторошно і дивовижно.

  — Агат, я б хотіла поїхати до міста і сама подивитися у крамницях сервізи, а потім я б сказала який мені сподобався. — Рита з надією спробувала дати собі шанс вибратися звідси.

— Звичайно поїдь подивись, ми поки приведемо сад до ладу.

   Дівчина не могла повірити своєму щастю. Він так легко погодився! Агат проводив її до виходу з будинку, по дорозі подзвонивши в службу таксі. Він розмовляв з оператором таким серйозним брутальним голосом ніби й не знайомив її тільки що з іграшковою совою.

   Поки вони чекали на машину, Агат розповідав Риті про квіти які росли в саду. Про кожну квіточку він говорив так, що можна було слухати вічно.

  - Маргарита…Твоє ім’я звучить як назва квітки. У нас таких квіток росте багато.

   Дівчина не зрозуміла де це, у них. Адже тут у саду вона не помітила маргариток. Маргарита розслаблена тим, що її спокійно відпускають вже зовсім забула що вважала хлопця маніяком і зачаровано слухала його оповідки.

  Приїхала машина і хлопець давши водієві гроші допоміг Риті сісти всередину. Дівчина поїхала додому дивуючись як легко вона змогла поїхати звідси. Всю дорогу вона намагалася сварити себе за легковажність, але в неї це не дуже виходило. Тому що поки вона була в цьому будинку вона відчувала себе вільною та щасливою. Ніби вона справжня цінність якогось пана і все навколо створене тільки для неї. Рита мрійливо дивилася у вікно і згадувала очі Агата. Авжеж, він однозначно божевільний і може навіть знайти її, але ж... Він такий добрий та чуйний...

  Дні Ритиного життя плинули далі ніби й не сталося цієї дивної події. С початку вона навіть побоювалася, що Агат знайде її та розлютиться, що його лялька так і не повернулась додому. Йдучи з занять вона завжди полохливо оберталась, але з плином часу ніби й чекала на це і вже не бігла чим швидше в пункти призначення, а навпаки вдивлялась у натовп. Все більш відчувала себе загубленою, начебто її повинні шукати, але чомусь не шукають. Одного дня вона не витримала і поїхала знову до лялькового будиночка. Агат був у саду - підстригав один із кущів самшита у вигляді пташки.