Andrew Kyrich - Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich

"Джейкобе," — почала вона обережно, вагаючись, "як тобі було там, в Іраку? Я знаю, що це було нелегко, і ми... ми з тобою не так багато про це говорили. Але, можливо, ти хочеш поділитися… розповісти нам, як ти проводив час?"

Джейкоб відчув, як напруженість знову затискає його в грудях. Він поглянув на матір, на її стурбовані очі, що відображали любов і турботу, але й водночас бажання зрозуміти те, через що він пройшов. Проте Джейкоб знав, що розповіді про війну не принесуть полегшення, а лише змусить їх переживати ще більше.

Він легенько стиснув її руку, намагаючись зібратися з думками і знайти слова, які б пом'якшили ситуацію. "Мамо… я знаю, що ти хвилюєшся і що тобі хотілося б знати. Але… там було непросто. Я не хочу засмучувати вас обох. Ви повинні знати лише те, що зараз я тут, вдома. Все інше… нехай залишиться там."

Його голос був м'яким, але водночас рішучим. Він бачив, як на обличчі матері промайнуло розчарування, але також розуміння. Вона повільно кивнула, ніби погоджуючись із тим, що її син не готовий ділитися цим тягарем.

"Добре, Джейкобе," — відповіла вона тихо, витираючи сльозу, що мимоволі з'явилася на її щоці. "Я не буду тебе примушувати. Головне, що ти вдома і з нами. Ми просто хочемо, щоб ти був щасливим."

Він відчув, як серце трохи полегшало від того, що йому вдалося уникнути цієї болючої теми, хоча розумів, що ця розмова не уникне їх назавжди. Але зараз, у цей момент, він був вдячний за те, що мати зрозуміла його мовчання, і вирішив залишити минуле там, де йому місце — в минулому.

Джейкоб відсунув порожню тарілку і, намагаючись змінити тему, запитав у батьків: "Що змінилося в нашому місті? Я бачив багато нових будівель, нових людей. Щось цікаве сталося, поки мене не було?"

Мати Джейкоба, яка вже прибирала зі столу, на мить зупинилася і повернулася до нього. Її очі засяяли, але було видно, що вона трохи вагається. Вона почала розповідати, намагаючись звучати весело і безтурботно:

"О, так, багато чого змінилося! Наше місто розвивається, з'явилися нові будинки, магазини, кафе… Навіть відкрили новий торговий центр, де люди тепер проводять багато часу. І ще в нас з'явився новий парк — дуже гарне місце для прогулянок. Місто стало більш сучасним, з новими розвагами і можливостями."

Вона усміхалася, але Джейкоб помітив, що її очі уникали прямого контакту, а голос звучав надто рівно, ніби вона намагалася не торкатися чогось важливого. Він відчув, що за її словами ховається щось більше, ніж просто опис змін у місті.

"Мамо, ти щось не договорюєш," — сказав Джейкоб, уважно дивлячись на неї. "Що ще сталося? Є щось, про що я повинен знати?"

Мати злегка зітхнула, її усмішка стала менш впевненою. Вона поглянула на чоловіка, який до цього мовчки сидів, а потім повернулася до сина:

"Ну… були деякі події, які… краще залишити в минулому. Я не хочу, щоб ти турбувався, Джейкобе. Це все дрібниці, ми впоралися. Найголовніше, що ти тепер з нами."

Але Джейкоб відчув, як у ньому піднімається занепокоєння. Він знав, що мати завжди намагається оберігати його від неприємностей, але його інтуїція підказувала, що вона щось приховує. Щось важливе, навіть якщо вона вважає інакше.

"Але що саме сталося?" — наполягав Джейкоб, намагаючись м'яко підштовхнути її до відвертості.

Мати опустила очі, але перш ніж вона встигла відповісти, батько втрутився, його голос звучав трохи суворіше:

"Не переживай, синку, нічого серйозного. Все вирішено, ми продовжуємо жити далі. Тобі не варто зараз про це думати. Ти щойно повернувся, відпочинь і просто будь з нами."

Джейкоб кивнув, але в його душі залишалися сумніви. Він відчував, що батьки намагаються його не турбувати, але водночас усвідомлював, що йому доведеться самостійно дізнатися, що насправді сталося під час його відсутності. Спостерігаючи за реакцією матері, він вирішив змінити підхід і розрядити атмосферу. Він спробував усміхнутися і сказав:

"До речі, я помітив багато нових будівель по дорозі сюди. Місто явно розвивається, і це мені подобається. Що нового з'явилося? Можливо, є якісь цікаві місця, які варто відвідати?"

Мати трохи заспокоїлася, відчувши, що син намагається перевести розмову в більш легкий русло. Вона знову сіла за стіл, усміхаючись, але в її очах все ще залишалася нотка тривоги.

"Так, з'явилося багато цікавого," — почала вона. "У центрі міста відкрили новий бізнес-комплекс. Там є чудовий ресторан на верхньому поверсі з видом на все місто. Також у нас тепер є сучасний кінотеатр, який відкрили минулого року. Люди збираються там кожні вихідні, щоб переглядати нові фільми."

Джейкоб уважно слухав, киваючи в такт її словам, але йому здавалося, що вона намагається акцентувати увагу на позитивних моментах і уникати інших деталей.

"Це звучить чудово," — відповів він, намагаючись підтримати розмову та залишати її у позитивному руслі. "А як щодо нових культурних місць? Можливо, відкрилися нові музеї або галереї? Або нові парки для прогулянок?"

Мати продовжила розповідати про новий парк, який став улюбленим місцем для прогулянок мешканців, і про кілька місцевих галерей, де тепер проводять виставки місцевих художників. Її голос звучав майже безтурботно, але Джейкоб помітив, що вона намагається уникати більш глибоких тем. Було очевидно, що вона щось приховує, щось, про що не хоче говорити відкрито.