Терьє Тведт - Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення, Терьє Тведт

По-третє, визнавати рівність усіх і вірити, що всі мають (або воліють мати) спільні цінності, — діаметрально протилежні речі. Украй важливо їх не плутати. Потрібно відкинути ідею про те, що всі люди хочуть одного, прагнуть до однакових цілей, а в основі всіх релігій та спільнот закладені однакові цінності. Не лише тому, що це вияв культурної зарозумілості, а й тому, що так не збагнути історичні зміни. Годі зрозуміти історію сучасності, якщо вірити, що індуїсти, ісламісти, американські гедж-фонд капіталісти й селяни на далекій півночі Норвегії мають однакові цінності та світогляд. Аналогічно годі розуміти тяглість історії світу та її зламні миті, якщо бути певним, що британські гідроінженери, євнухи при дворі династії Мін і солдати-раби в османському війську хотіли чогось одного[9].

«Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення» досліджує розлогі та різнобічні теми, які цікавлять багатьох і які в сучасному глобалізованому світі стали частиною історії кожного. Сподіваюся, що вона посилить уміння читачів дивитися на суспільство й сучасність у ширшому історичному та глобальному контексті, а також стане поживою для роздумів про минуле і теперішнє цього світу. У тривожні часи — як упевнено можна назвати наші з вами — стає зрозуміло, що без спроб зрозуміти та осягнути події минулого сучасність стає не лише хаотичною, а й бентежною і незрозумілою. Недаремно ж кажуть: той, хто не знає минулого, приречений не розуміти теперішнє.

Частина І. Перші цивілізації

«Просто кажучи, цивілізація — це низка перемог над природою».

Мозес Гарві, 1886.

«Історія починається в Шумері» — таку назву має одна з класичних праць про перші цивілізації[10]. Саме в Шумері виникли перші пісні про кохання, укладені перші зводи законів і запроваджені перші податки. Деякі найважливіші інституції людства вперше з’явилися на світ саме тут. Шумери винайшли колесо, писемність, заснували великі міста, встановили державну власність, духівництво й певний ступінь поділу праці, невідомий раннім громадам. Усе це ґрунтувалося на винятково продуктивному землеробстві[11].

Приблизно 5000 років тому ця цивілізація розвивалася на теренах сучасного Іраку — на переважно плоскій місцевості з великими та широкими піщаними рівнинами й скупою рослинністю. Нижче, поблизу Перської затоки, куди поступово поверталося море після останнього льодовикового періоду, простягалися заболочені пустелі. Погоду визначав пустельний клімат: опадів було небагато, удень часто стояла нестерпна спека, улітку повітря гаряче, мов у печі, а взимку та вночі міг напасти дошкульний мороз. Опадів майже не було, однак географічно цивілізацію обмежували нищівні паводки, спричинені Євфратом і Тигром — двома великими та бурхливими річками, що витікали тисячами кілометрів північніше, у горах Малої Азії або старої Анатолії (сучасної Туреччини)[12]. Зважаючи на те що рівнинна місцевість поблизу моря сформувалася з мулу та піску, що їх річки вимивали впродовж мільйонів років, каміння для будівництва годі було тут знайти. Не росло тут і дерев, з яких можна було спорудити будинок чи човни.

Отже, у приблизно 3500 р. до н. е. у цій негостинній місцевості шумери сформували спільноту, яка створила історію світу. Але чому люди вирішили заснувати першу у світі аграрну цивілізацію саме тут і як їм це вдалося?

Щоб бодай на краплю зрозуміти значущість Шумеру, мусимо порівняти цю цивілізацію з іншими давніми цивілізаціями, які виростали майже одночасно. Тому описуватиму й аналізуватиму цивілізацію Шумеру побіч Індської цивілізації, що постала східніше, на території сучасних Пакистану, Індії та Афганістану, і цивілізації Стародавнього Єгипту, що правила західніше, на берегах Нілу. Чому ці ранні, напрочуд інноваційні суспільства постали саме в цих місцях? Як їм вдавалося користуватися природою, на яку доводилося зважати? І як знання про ці давні цивілізації може пролити світло на видатні події та явища сучасності?

На жодне з цих питань не можна відповісти, якщо не розібратися спершу, що мають на увазі як «цивілізацію». У цього широкого, але суперечливого поняття є десятки різних дефініцій, використовуваних як риторична зброя в ідеологічних та політичних цілях[13]. Зазвичай брак чіткого понятійно-категорійного апарату призводить до нечіткого аналізу, полегшує хибне тлумачення минулого й ускладнює — а іноді навіть і внеможливлює — змістовне спілкування та обговорення результатів досліджень і ключових соціальних проблем. Так, наприклад, найбільший тлумачний словник Норвегії, Bokmålsordboka, нещодавно пропонував недоречне із глобальноісторичного погляду визначення: «Цивілізація — це культура, найчастіше застосовуване щодо культури білої раси на противагу культури тубільців, особливо зважаючи на технічний та матеріальний розвиток». Далі подано приклад застосування: «Місіонери принесли в Африку цивілізацію». Це визначення архаїчне та європоцентристське[14], але важливіше те, що таке розуміння цивілізації унеможливлює розмови про ранні, доєвропейські цивілізації в Азії та Африці. Вони просто-таки не можуть існувати.

Термін «цивілізація», що його використовую, намагається вловити та підкреслити фундаментальні особливості суспільного явища, визначеного часом і місцем, яке має змінити напрям світової історії. Революційність перших цивілізацій полягає в тому, як ми незабаром побачимо, що вони являли собою суспільства, які складалися з селян, ремісників, «гідроінженерів», купців і міщан. Уперше в історії обробляти землю, добувати їжу, полюючи чи рибалячи, мали не всі. Подекуди виникло духівництво, давши визначеним групам у суспільстві привілейовану позицію щодо богів. Саме ці спільноти змогли розвинути писемність, тому незабаром з’явилися групи писемних осіб, що посприяли створенню чіткої межі між тими, хто править, і тими, ким правлять. Найперші мови були вкрай складні. Так, у Єгипті розрізняли понад 400 символів, а в Шумері — 60015. Більшість цих символів, до того ж, використовували в різний спосіб. На вивчення всіх символів і правил у людини йшов рік, тож доводилося регулярно практикуватись. Тому писемна майстерність у цей період була не лише непростим завданням, а й монополією для обраних.

Використовую термін «цивілізація» не нормативно й не прив’язую його до особливостей певної культури чи релігії. Моє уявлення відрізняється від впливового мислення, що його, наприклад, репрезентує французький філософ Вольтер, який волів дізнатися, «які сходини людство пройшло на шляху з варварства до цивілізації». Відповідно до тогочасної традиції, він використовував сходи як метафору історичного розвитку. Однак насправді всі ці давні цивілізації були варварські, іноді навіть більш варварські, ніж вільні мисливці-збирачі, що жили в той самий історичний період і іноді їх пережили. Ці цивілізації відзначалися, по-перше, рівнем розвитку та поділом праці, а по-друге — могли змінювати природу, суспільство й у такий спосіб себе. Використання саме такого поняття уможливлює аналіз того, чи може суспільство стати складнішим, не перетворюючись на цивілізоване.

Так, до того ж, стає зрозумілим, що ці цивілізації виникли за кілька тисяч років після неолітичної революції, тобто задовго після виникнення осілого землеробства на територіях, де сьогодні розташовані північні частини Іраку й Сирії та південні частини Туреччини й Лівану — у регіоні, що його часто називають Родючий півмісяць. Таким землеробством тут почали займатися приблизно 10 000 років до н.  е. Уже тоді люди заходилися вирощувати рослини й одомашнювати тварин,