Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

Люди мовчали. Тоді чоловік глянув на жінку на табуреті та насупив важкі брови.

 - Служниця... Ріель... вона пропала! – Ледве видавила із себе старенька.

 - Що за Ріель?

 - Дівчина, попелясте волосся, родимка на щоці. Прибиралася сьогодні у покоях короля.

- А-а-а, пам'ятаю, пам'ятаю, худенька така. - Протягнув командир варти.

Кухарка кивнула.

- У покоях короля, кажеш? – Банкен внутрішньо стиснувся. – Ми знайдемо її.

Чоловік махнув рукою і вийшов із кухні. Командир варти вирішив поки не повідомляти про подію Скаїру. Не думав він, що слабка людина здатна втекти від очей повелителя. Мабуть, десь заговорилася з молодим конюхом. Він нахилився до одного зі своїх підлеглих і тихо сказав:

 - Обшукайте замок. Знайдіть дівку, яка наглядає за городом, з родимкою під лівим оком. Переверніть усе! Вона мені потрібна негайно!

 Але коли опівночі йому доповіли, що Ріель у замку не виявилося, та ще й зник молодий дикий кінь, перед очима орка постала страшна картина. Командира сторожі пробрало тремтіння при думці, який гнів короля обрушиться на його голову, якщо останній дізнається про його помилку. Він вирішив пустити погоню і розіслати звістку про посилення варти в містах для затримання Ріель.

Дві доби Ріель гнала коня, зупиняючись лише для того, щоб наповнити сили гнідого рятівника. У такі хвилини вона діставала знайдене яйце, і, притискаючи до себе, шепотіла:

 - Потерпи ще трохи, ти потрібен імперії.

Нарешті на горизонті з'явилося довгоочікуване місто. Перед тим, як ступити на територію Ларбона, Ріель зістрибнула з коня, зняла з нього узду і, погладивши по голові, відпустила на волю.

Люди кидалися то до однієї, то до іншої торгової крамниці з їжею. У такий час великого голоду ярмарки рятували чимало життів та й від зайвої монетки в кишені ніхто не хотів відмовлятися.

Дівчина з побоюванням ходила вулицями. Її серце шалено стукало, варто було їй перетнутися з вартою. Втікачка відверталася, ховала очі - загалом робила все, щоб демони не впізнали її. Вона ходила містом у пошуках якоїсь підказки, яка могла допомогти їй напасти на слід повстанців. Єдина думка, яка зараз крутилася в її голові і пригнічувала сильний голод, була про порятунок скарбу. Дівчина оглядала стіни, рами в будинках, намагаючись розгледіти якісь таємні знаки. Примушувала голову згадувати батька, але все було дарма.

Якоїсь миті на дівчину накрив розпач. Ріель сіла прямо на бруківку в одному з провулків і притулила коліна до себе, поклавши на них голову. Тяжко видихнула. «Як мені їх знайти? Нічого не можу пригадати… Якщо найближчим часом не натраплю на них, то помру з голоду» - думала про себе втікача. На очі дівчини накочувалися сльози. Слабкість та холод заповнювали душу. Несподівано в голові промайнуло -  «Здайся». Почувши це, Ріель відразу підскочила, стиснувши руки в кулаки. «Та ні за що в житті!» - Запротестувала вона, здивувавшись таким думкам у своїй голові. «Я дала обіцянку! І я виконаю її!  Так, досить рюмсати! Ще цілий день попереду!» - Підбадьорювала втікача сама себе.  

Дівчина обтрусила сукню. З грізним виглядом вона рушила у бік широкої вулиці. Але не встигла переступити кордон провулку, як застигла. Яйце, яке лежало у сумці, потепліло. Похмурі брови дівчини розправилися. Вона акуратно засунула руку в сумку, торкнувшись теплої луски. «Все гаразд, я знайду їх. Я знайду повстанців і дотримаюсь даної тобі обіцянки. Мені б тільки якийсь знак. Лише знак…» - Ріель примружила очі, подивившись зліва направо на людей, які шастали вулицею. Яйце на мить стало гарячим, як вугілля, а потім похололо. Дівчина не зовсім розуміла, що це могло означати, тому не звернула на це уваги і рушила далі вулицею.

Вже наближався полудень. Зовсім знесилена, Ріель ледве йшла. Весь цей час у її сумці творилося щось незрозуміле. Яйце, то ставало теплим, то холоділо, як крижина, то знову розпалювалося.

Зрештою, принадний і солодкий запах випічки привернув увагу служниці. Ноги самі понесли її у той бік. Несподівано, коли дівчина сильно наблизилася до лави з випічкою, яйце стало настільки гарячим, що втікача відсмикнула руку від сумки. Долоня дівчини почервоніла від жару, а яйце все продовжувало і продовжувало набирати температуру.

 - Не розумію, що ти хочеш сказати? – Прошепотіла молода особа, питливо подивившись на сумку.

 Вона спробувала відігнати від себе думки про голод і зробила кілька швидких кроків повз булочок, які так сильно приваблювали ваніллю та корицею. Тут дівчина відчула, як яйце похололо. Ріель знову глянула на сумку. Зробила крок назад – яйце потепліло, крок уперед – похололо. «Що такого у цій крамниці? Невже так турбуєшся за мене?» - Подумала дівчина, косо подивившись на стіл із хлібом та булками.

 - Ну, якщо ти так хочеш ... - Додала втікача пошепки. Підійшовши до лави, дівчина довго розглядала ароматні булки хліба, пряники. Раптом пролунало бурчання. Хазяїн лавки в цей час копошився у візку, який стояв поряд з розкладним столом, обернувся і побачив гарну дівчину. Її волосся було попелясто-русявим, заплетеним у довгу косу. Одягнена вона була у фіолетову сукню по коліно, шкіряні чобітки, а на плечі дівчини була накинута саморобна сумка. Обличчя юної покупниці було засмаглим, як осіннє листя, очі сяяли блакиттю моря. Її пальчики були в мозолях, а під правим оком на рожевій щоці красувалася маленька чорненька родимка.