Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

Вибравшись назад, вона поспішила залишити замок короля. Обігнувши кухню, вона взяла в руки великий кошик, обережно поклала в нього сумку з безцінною знахідкою і рушила до рогу замка до стіни, за якою вона мала пройти ще одну оборонну внутрішню стіну, щоб дістатися до городу. Їй доводилося стримувати себе, щоб не побігти та не видати себе своїм хвилюванням. Вона всіляко намагалася поводитися так, як завжди. Низько нахиливши голову, вона рушила маршрутом, який для неї в цей час був щоденним. Їй сьогодні надзвичайно щастило.

За другою стіною розташовувався невеликий сад із городом, де Ріель щовечора проводила час за прополюванням і збиранням мізерного врожаю. Іноді, коли залишався час, вона ненадовго зазирала в стайні і пригощала молодого дикого жеребця свіжими яблуками, і той прив'язався до неї. За допомогою нього вона і збиралася вибратися з цього гнітючого її душу лігва.

Залишивши кошик біля входу, втікачка повернула свою сумку на плече і пройшла в кінець стайні.

- Привіт, любий. Ти повинен мені допомогти. - Прошепотіла Ріель та погладила коня по голові. Вона спритно накинула узду на голову молодого жеребця. Той, впізнавши дівчину, не чинив опір. Покуштувавши солодких соковитих яблук, кінь спокійно дозволив себе вивести назовні і провести вздовж останнього кам'яного замкового муру за стайнею до невисоких дверей, через які зі стайні вивозили в тачках нечистоти в ліс. Там дівчина легко провела коня під низьким склепінням, і опинилася з іншого боку від ненависного їй темного замку. Темніло, але тепер поспішати було не можна. До секунди знаючи, коли змінюється варта на стінах замку, вона постояла недовго під стіною, гладячи по крупу гнідого спільника, тим самим заспокоюючи не тільки його, а й себе. Вони стояли під навісом так тихо, як миші під віником.

Почулася говірка солдат, караул змінився і дівчина почала повільно виводити коня з-під стіни замку. Добре, що тут земля була вологою - підкови не цокотіли. Якоїсь миті втікача відчула, що вже пора. Вмить злетівши на спину свого рятівника, Ріель помчала крізь ліс. Низько припавши до спини, як навчав її свого часу батько, вона шепотіла коневі солодкі промови:

 - Лети, лети стрілою, мій любий. Скоро і ти, і я будемо вільні. І нескорена сила молодого коня несла їх усе далі в ліс.

Серце билося, як ніколи раніше. Душа служниці, нарешті,  розкрила крила, вона відчувала тріумф, їй хотілося кричати. «Нарешті, Нарім зацвіте, як цвів вісімсот два роки тому!». – Раптом подумала дівчина. Поки вона мчала галопом по нічному лісі, думки вільним потоком мчали в неї в голові.

Вона згадувала, як батько розповідав історії, які передавались від його батька його батькові про те, як усі раси жили на одній території, як усюди лунав сміх, як поля давали багатий урожай, а сонце світило настільки сильно, що вночі від ґрунту йшла пара. На той час імперією правили мудрі дракони. Тепер же, в період правління демона Скаїра, все занепадає. Ті, хто ще живий, голодують. Сонце виглядає всього на пару днів, ховаючись після за грозовими хмарами місяцями. Тварини сидять по норах і птахи не співають своїх гомінливих веселих пісень.

Раніше Ріель жила на півдні у невеликому містечку з батьком та матір'ю. Батько часто пропадав на кілька днів, повертаючись додому втомленим і найчастіше пораненим. Він ніколи не говорив, звідки ці рани, але зараз дівчина розуміла, чому вони з'являлися. Це були сліди, залишені демонами, і її батько не просто так зв'язувався з ними, а тому, що був повстанцем. Він мріяв про щасливе життя. Тільки ось у якийсь момент це життя обірвалося. Бандити напали на місто, батьків Ріель вбили, а її саму продали в замок Скаїра служницею. Дев'ять років дівчина працювала в пандемоніумі і тепер була готова знову розкрити свої поранені в дитинстві крила.                 Що далі Ріель віддалялася від замку, то більше спогадів спливало в її голові. Перед смертю батько встиг їй розповісти, що багато рас не один раз затівали заколоти, але кожна їхня спроба закінчувалася невдачею. Лише ті, хто не втратив віри в повернення короля, таємно почали збирати армію з таких самих однодумців, щоб колись схрестити мечі разом зі своїм законним правителем проти Скаїра. Так з'явилися три фракції - ельфійська, людська та звіроподібна. Але про їхнє існування мало хто знав.

Ріель пам'ятала, як батько іноді їхав на кілька днів до Ларбона, щоб вирішити деякі, як він казав, торгові справи. І щоразу після поїздки розповідав своїй маленькій блакитноокій дочці нову казку про повернення короля-дракона. Схоже, ці казки можуть тепер стати дійсністю, ось тільки потрібно знайти тих, хто зможе їй допомогти вдихнути життя в майже застиглий згусток енергії.

А в цей час у замку почався переполох. Кухарка зчинила шум, бо одна зі служниць, яка приносить овочі та фрукти з саду, зникла. Вона не з'явилася на кухні з кошиком, не була на вечері і взагалі не попадалася на очі вже кілька годин!

- Де її носить! Вони ж ось-ось будуть тут! Що ж робити? Що ж робити? – Голосила літня жінка, бігаючи по кухні.

Двері приміщення відчинилися і всередину увійшов начальник варти Банкен. Високий і міцний орк був закутий у блискучу броню. Солдати, які чергують біля кухні, сповістили командира про невеликий переполох. Чоловік із пихатим виглядом підійшов до куховарки. Помічниці та кухари завмерли від страху, проковтнувши язики. Жінка повільно опустилася на табурет, притиснувши руку до грудей. Вона вилупила очі на командира варти, їй було лячно навіть зітхнути.

- Що трапилось? Що за безлад ви тут влаштували, га? – Крикнув орк і оглянув присутніх.