Олександра Малінкова - За крок від тебе , Олександра Малінкова

ГЛАВА 3

     Марія.

     Поступово відходжу від адреналіну, який ще й досі віддає десь у скронях. Якщо чесно, то не часто поводжу себе так…

    Спитаєте як? Експресивно. Сміливо. Відчайдушно. Зухвало. Нахабно. Неприпустимо. Ще? Думаю, що досить.

     Роззираюся на всі боки в пошуках того, хто таки ризикнув і кинувся рятувати мене, але “сміливець” швидко зник. 

     Не думала, якщо чесно, що саме він зважиться та допоможе. Якось зовсім інше враження склалося про нього. Та байдуже! Врешті-решт я досягла поставленої мети - залишилася жива та заволоділа  увагою всіх присутніх. Хіба не заради цього я зважилася на стрибок там де цього робити точно було не варто. 

- Я вражений Вашою сміливістю, юна панно. - звучить з вуст старіючого плейбоя, навіть чарчини позбувся і зараз тримає в руці ще один сухий рушник, а ще не забуває при цьому витріщатися на мою мокру футболку, яка гарненько обмальовує контур грудей.

- А я вражена Вашою байдужістю! - швидко відповідаю йому, оцінюючи, як швидко змінився вираз на його обличчі. 

- Та я просто не встиг, мене випередили! - знайшовся що відповісти той.

     “А як же ж!”, - додаю про себе. 

     "Який сенс сперечатися?"

- Ну і як водичка? - шипить поряд зі мною одна з молоденьких шукачок заможного спонсора.

- Чудова, бадьорить! Можеш спробувати! - тихо відповідаю і з вдячною посмішкою приймаю з рук якогось чолов’яги келих з рідиною схожою на віскі. 

- А як звуть прекрасну Русалоньку? - цікавиться інший молодик.

- Мене не звуть, я сама приходжу! -  їдко кидаю, і для чогось знову шукаю очима свого рятівника. 

- Це був досить відчайдушний вчинок. - тихо промовляє незнайомець, на якого я ще не встигла звернути увагу, а може він лише щойно з’явився на палубі, хто зна.

     Його погляд, здається, пронизує наскрізь. Така собі сукупність чоловічої харизми і ореола таємничості. Ну все в наявності, на що так люблять “вестися” молоденькі та не дуже дівчата-жіночки. Вік незнайомця теж визначити задачка ще та. Наче і скроні вже ледве торкнулася сивина, але підкачане та засмагле тіло, яке старанно тримають у формі може легко ввести в оману. Статус теж відчувається, одяг та аксесуари підібрані зі смаком та з останніх колекцій. Повірте, я знаю. Отже грошенята водяться. 

     А може все ж таки моя вистава не така вже й безглузда ідея? Врешті-решт все йде майже так як я задумала. 

- Відчайдушний кажете? - мружу очі і схиляю голову трішки на бік. - А мені так не здалося. Я всього лише рятувала улюблену річ. 

- І як звуть сміливу гостю моєї яхти? - він торкається свого підборіддя дужкою від окулярів за мить як одягнув їх, приховавши від мене свої виразні та темні, як чорна кава очі.

     “Його яхти? Як цікаво! То ця вечірка й справді перестає бути нудною! Яка вдача!”, - починаю задоволено посміхатися.

     Знову для чогось роззираюся на всі боки. А та парочка молодих дівчат зараз насуплені, як ті сичі. Заздрять, що комусь пощастило більше ніж їм? Не переймайтесь так, і Вам залишиться!

- Марія! - протягую йому руку, все ще тримаючи іншою келих з темнуватою рідиною. 

     “Не дарма мене вчили не куштувати напої, якими пригощають незнайомі мені люди. 

- Дуже приємно, а мене звуть Едуардом. Близькі знайомі кличуть, просто Едік! - підносить мою руку до своїх губ і цілує зворотній бік долоні.

     “Нічого собі, а він часу дарма не витрачає! Тихіше, любчику! Я зовсім не по тим справам!”

- Можу запропонувати Вам сухий одяг в якому Вам буде значно комфортніше, доки Ваші речі, Машо, будуть випрані та висушені. - звертається знову до мене власник яхти.

     Іншого б разу я стовідсотково відмовилася, але в цей момент в голові тільки одна думка, про те, що мені все ще дуже потрібна велика сума грошей. Та я тут, по великому рахунку, тільки заради цього. 

- Буду вдячна. - сухо промовляю.

- Тоді ходімо! - Едуард розвертається і мені нічого не залишається, як йти за ним.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍