Камі Мир - Няня для дракончиків. Мільярдерів приборкувати не вмію!, Камі Мир

Гудки здавались нескінченними, і моє серце забилося швидше. Але нарешті на іншому кінці лінії пролунав голос, і я на мить завмерла.

– Алло? – в глибокий, але м'який чоловічий голос. Він був трохи тремтячим, ніби його володар був уже немолодий.

– Доброго вечора, – постаралася я зробити свій голос спокійним і впевненим. – Я дзвоню з приводу оголошення про пошук няні. Чи це актуально?

На іншому кінці лінії повисла коротка пауза, потім голос знову пролунав:

– Так, звичайно, міс. Оголошення все ще актуальне. Мене звуть Альберт, я дворецький містера Дрейка. Чим вам можу допомогти?

Мій мозок одразу зачепився за слово "дворецький". Я чекала почути роботодавця, що просто відповів на дзвінок, але щоб дворецький? Ім'я "містер Дрейк" звучало переконливо, але я швидко взяла себе в руки.

– Дуже приємно, містере Альберте. Я хотіла б дізнатися більше про пропозицію. В оголошенні йшлося про те, що наймач шукає няню для близнюків і готовий розглянути навіть кандидатуру людини. Я… я людина, і я маю педагогічну освіту, хоча досвіду роботи небагато. Проте я дуже відповідальна і готова вчитися.

Альберт ненадовго замовк, а я напружилася, чекаючи на відповідь.

– Дякую вам за відвертість, міс. Містер Дрейк дуже перебірливий у виборі персоналу, але він не обмежується вузьким колом кандидатів. Ваше бажання навчатись і ваша відповідальність – це якості, які ми цінуємо. Якщо ви готові, ми могли б організувати співбесіду завтра. Вам це зручно?

Моє серце забилося ще швидше. Все здавалося надто простим і легким, але я не могла прогаяти цю нагоду.

– Так, звичайно, завтра підійде. О котрій і куди мені підійти? – я намагалася, щоб голос не видавав хвилювання.

– Пропоную призначити зустріч на восьму ранку, – сказав Альберт. – Ви повинні прибути в особняк містера Дрейка. Адресу я зараз вам продиктую.

Я швидко дістала з кишені ручку і записала адресу на шматку паперу. Названа адреса знаходилася в передмісті, в одному з найбагатших районів, куди я ніколи не заходила.

– Дякую вам, містере Альберте, – сказала я, намагаючись вкласти в слова якомога більше впевненості. – Я прийду вчасно.

– Ми чекатимемо на вас, міс Камеліє. Усього доброго, – сказав дворецький, перш ніж вимкнувся.

Я опустила телефон і відчула, як тремтіння відступило. Тепер, коли дзвінок було завершено, я усвідомила всю серйозність того, що тільки-но зробила. На мене чекав особняк, багатий наймач і можливість, яку я не могла проігнорувати.

Я подивилася на записану адресу і глибоко зітхнула. Ранок завтрашнього дня міг змінити все моє життя. Повернутись тепер було вже неможливо, і хоча страх все ще залишався, я вирішила йти до кінця.

По дорозі назад додому я намагалася зберегти видимість спокою. Мої кроки сповільнилися, коли я підійшла до рідного дому. У голові все ще вирували думки на кшталт: «А що, якщо це дійсно шанс? А якщо ні?»  Але відступати було пізно, і, увійшовши до будинку, я постаралася не показувати своє хвилювання.

Мама сиділа у вітальні, штопаючи старий светр, тато знову заглибився в газету, а Азалія тихо малювала за своїм маленьким столиком у кутку кімнати. Коли я увійшла, усі троє підвели голови.

– Ти довго гуляла, – зауважив тато, уважно подивившись на мене.

– Так, просто... хотіла подихати повітрям, – я посміхнулася, намагаючись здаватися спокійною. – Завтра в мене співбесіда. Я зателефонувала за оголошенням.

Мама та тато знову обмінялися тривожними поглядами, але нічого не сказали. Лише Азалія, підійшовши до мене, тихо спитала:

– Ти впевнена, що це гарна ідея?

Я подивилася на молодшу сестру і стиснула її руку.

– Я не знаю, Азаліє. Але мені здається, що це є наш шанс. Якщо я зможу отримати цю роботу, це змінить наше життя.

– Я розумію, – прошепотіла вона, притискаючись до мене. – Просто будь обережна, добре?

– Обіцяю, – відповіла я, обіймаючи її у відповідь.