Ксана Рейлі - Ніхто тебе не врятує, Ксана Рейлі

Дан

Я стягнув з голови балаклаву та кинув її на пасажирське сидіння збоку. З грудей вирвався важкий втомлений видих, адже ми доволі довго сиділи в засідці, очікуючи автомобіль з Анною. Моя рука потягнулася до телефону і я швидко набрав знайомий номер, щоб повідомити своєму босу про успішно виконане завдання. Він відповів одразу, наче увесь цей час чекав мого дзвінка.

— Готово, — просто сказав я. — Кейс уже везуть до тебе.

— Охоронці? — спитав він.

— Мертві.

— Анна?

— Жива.

Це було частиною нашого завдання — залишити Анну живою, хоча мені достобіса хотіла вбити цю суку. Навіть коли вона тремтіла від страху та боролася з запамороченням після удару, все одно так зухвало дивилася на мене.

— Вона буде без свідомості не більше ніж годину, — додав я. — Але думаю, що Чорний скоро відправить наряд, щоб перевірити, де його донечка.

— Ти вже від'їхав звідти? — спитав Дем'ян трохи напружено.

— Ще ні, — крізь стиснуті зуби відповів я, глянувши на ліс переді мною. — Борюся з бажанням повернутися до автомобіля та прикінчити Анну. У мене є заряджений пістолет, щоб пустити кулю їй у голову, а також гострий бойовий ніж з вуглецевої сталі, який я зробив для того, щоб перерізати їй горлянку. Який варіант тобі подобається більше?

На іншому кінці лінії повисла мовчанка. Я покрутив головою в різні боки, відчуваючи хрускіт у кожному хребці шийного відділу хребта. У мене руки свербіли зробити те, чого так сильно жадало моє темне єство.

— Не гарячкуй, — спокійно сказав Дем'ян.

— Уже двадцять років минуло, — мій голос був монотонним, — а я досі не вбив їх усіх. Зараз у мене є шанс прибрати хоча б маленьку частинку Чорних і наблизитися до втілення своєї помсти.

— Ще не час. У мене є для тебе нове завдання, Дане. Зустрінемося завтра. Я чекатиму на тебе там, де і завжди. Обіцяю, що скоро ми обоє помстимося.

Він завжди це казав... Протягом останніх дев'яти років я ледь не щодня чув лише обіцянки про те, що одного разу мені дозволять убити Германа Чорного. Спочатку батько Дем'яна, а тепер і сам він. Я знав, що помста — це як дороге витримане вино, що з кожним роком стає смачнішим. І лише витримавши його в найтемнішому холодному місці, дозволяючи смаку насититися, врешті-решт ти зможеш насолодитися ним досхочу. Але я так втомився чекати, що моє серце — моє найтемніше місце — уже не хотіло слухати здоровий глузд.

Я не міг більше дозволити собі ось так сидіти в лісі неподалік від автомобіля, де лежать два трупи охоронців і непритомна Анна. Мабуть, я уже втратив шанс убити її, коли засумнівався та послухав Дем'яна. Потрібно було зробити це в той самий момент, коли вона глянула мені в очі.

Я завів двигун і рушив уперед ґрунтовою дорогою між лісом, не озираючись назад. Це ще був не кінець.

Присягаюся, Анно, я повернуся, щоб закінчити почате і вбити тебе...


Мій погляд був прикутий до шматочка льоду, що плавав у коричневій рідині, повільно розчиняючись у ній. Я не відривав погляду, але доки від кубика не залишилося нічого. Лід розтопився, змішуючись з міцним віскі, яке в наступну секунду вже текло по моїй горлянці. Тепер мої очі були прикуті до ефективної рудої барменки, що крутилася переді мною. На ній був вузький чорний топ, який відкривав частину голого живота. Дівчина, мабуть, помітила на собі мій погляд, бо широко усміхнулася та повільно з ліктями сперлася на барну стійку. Виріз на грудях відкривав красивий вигляд на вражаючі форми.

— Ти сьогодні не дуже балакучий, — зауважила вона. — Хочеш ще випити?

Я допив увесь вміст склянки, з гучним стуком кинув посудину на стійку та кивнув головою. Дівчина випрямилася та витягнула з-під столу нову пляшку віскі. Вона розвернулася за льодом, і я зауважив, як довгі густі пасма її рудого волосся розсипалися по спині дівчини. Пригадав, як приємно вони відчували у моєму кулаці, коли ми трахалися минулого тижня в моїй квартирі.

Уже майже місяць за наказом Дем'яна я перебував на території Чорних. Я не знав, що саме спланував бос, бо він ніколи відкрито не ділився зі мною своїми планами. Але ціль у нас була одна, тому я радо погодився. Щоправда, це очікування нещадно вбивало мене. Не в змозі впоратися з бажанням увірватися в маєток Чорного та пристрелити його, я вирішив бодай дослідити територію. Хоча це й було моє рідне місто, я не сприймав його таким. Тут я прожив найгірші миті свого життя й саме батько Дем'яна одного дня врятував мене та витягнув зі самого дна.

У перший же вечір свого перебування тут я знайшов цей бар. Дем'ян наголосив, що я повинен завести собі нові знайомства, щоб не бути тут підозрілим незнайомцем. І в той самий вечір між мною та зухвалою рудою барменкою пробігла іскра, яку ми з великим задоволенням розпалили ще більше потім у моїй квартирі. Белла не була для мене однією з тих особливих дівчат, у яких можна закохатися. Так само і я не був для неї чоловіком мрії. Ми просто розважалися, допомагали одне одному зняти напругу. Я не знав її справжнього імені, а вона не знала абсолютно нічого про мене. Це було максимально комфортно для нас обох, хоча ми обоє розуміли, що скоро припинено це. Інколи мої очі заглядалися на інших дівчат. Як зараз, наприклад. Розкішна білявка стояла в іншому кінці бару та відверто стріляла у мене своїм спокусливим поглядом. Це завжди працювало. Я любив жінок, а вони — любили мене. Я підняв склянку з віскі, вітаючись з незнайомкою. Вона злегка кивнула головою, стримуючи усмішку, а тоді теж підняла свій келих мартіні. Мені захотілося скривитися, бо я ніколи не розумів тих, хто пив цю гидоту.

— Моя зміна закінчується через тридцять хвилин, — голос Белли відірвав мене від переглядань з білявкою. — Ми могли б розважитися, але сьогодні тебе, схоже, цікавить інша.

Погляд Белли прослідкував за білявкою. Я злегка схилив голову, а тоді заперечливо похитав.

— Вона мене не цікавить, — сказав я. — Ця дівчина явно не націлена на одну ніч, а більше їй запропонувати я не можу. Не хочеться розбивати серце бідолашній.

Я зробив ковток алкоголю, насолоджуючись пекучим смаком. Я ніколи не напивався, але алкоголь завжди допомагав мені добряче розслабитися та забутися. Принаймні тоді мій сон був спокійнішим.

— Ти такий самовпевнений! — Белла закотила очі. — Справді думаєш, що усі жінки хочуть тебе?

— Ти ж хочеш, — зауважив я, нахабно посміхнувшись.

— Тобі просто пощастило, що у тебе хороший член, — фиркнула вона.

Її слова усміхнули мене чи не вперше за останні декілька місяців.

— Звучить як комплімент, Белло.

Вона почала зосереджено терти ганчіркою барну стійку аж до глянцу. Коли Белла дійшла до того місця, де сидів я, то підняла на мене погляд своїх зелених очей.

— Тоді це буде єдиний і останній комплімент у твоєму житті, Дане! — сказала вона.

— Ходімо до мене, — запропонував їй я. Її ідеальної форми руда брова вигнулася. — Ти трохи напружена. Я допоможу тобі розслабитися.

— Це не зовсім про тебе, — пробурмотіла вона.

— Визнаю, інколи я буваю грубим.

— Завжди, Дане. Ти взагалі не знаєш, що таке ніжність.

— Тобі вона і не потрібна, — сказав я та знизав плечима.

Вона стиснула губи, обдумуючи щось. Її погляд був прикутий до уявної плями на столі. А потім, коли вона знову глянула на мене, я зрозумів, що Белла уже зробила свій вибір. Ці блискучі голодні очі явно натякали, що наші з нею бажання однакові.

— Не потрібна, — прошипіла вона тихо, а тоді кинула ганчірку під стіл. — Ходімо до тебе.

Белла гола спала в моєму ліжку, просунувши руки під подушку. Руде волосся розкинулося по чорних простирадлах, і цей вигляд насправді подобався мені. Жодна з інших жінок не залишалася у моєму ліжку, але Белла стала винятком. Можливо, тому що вона так само нічого не вимагала від мене? Я не прагнув до стосунків, а їй вони не були потрібні. Здається, це просто ідеально.

Але спати з нею я не міг. Узагалі ні з ким. Лише один раз я спав з дівчиною, і то було років шістнадцять тому, коли маленька дівчинка з дитячого будинку налякалася через дивний кошмар і не могла заснути. Мені довелося довго обіймати та заспокоювати її. Якось так вийшло, що ми заснули разом. На щастя, мені вдалося прокинутися раніше та вислизнути з її маленького ліжечка до ранкового обходу директорки. Так, це звучить максимально дивно, враховуючи, що мені тоді вже було тринадцять, а їй — лише сім. Але це було так чуттєво, невинно, наче та перша щира любов, яку я більше ні з ким більше не відчував. Але потім її забрали у мене, і я дав собі слово більше не згадувати про неї. Очевидно, що вона зараз щасливіша за мене.

Я зробив ще один ковток води та просидів ось так на кухні, доки Белла не прокинулася, запрошуючи мене назад до себе в ліжко. Гаразд, я вже звик до її ненаситності...

У мене тіло затремтіло, коли я увійшов до церкви під голосне звучання хору "Господи помилуй!". У носі закрутило від неприємного запаху кадила, але я стримав себе. Не хрестячись, я підійшов до лавки, де сидів Дем'ян. Недільна служба — це була його незмінна традиція. Він прислуговував та присягався Богу, наче найвідданіший вірянин, хоча був далеко не святим. Згадуючи його трагічну ситуацію з жорстоким вбивством батька, брата та вагітної дружини, я б на його місці, мабуть, відрікся від Бога. Але я і так не вірив у нього, тож відрікатися мені не було від чого.

— То що ти хотів? — спитав я.

Дем'ян, як завжди, в ідеально вигладженому темному костюмі, підняв вказівний палець вверх, натякаючи, щоб я замовк. Я закотив очі, коли з вуст священника та хору полилася якась мелодійна молитва. Губи Дем'яна пошепки вимовляли слова, коли я просто сидів і дивився на розписані ікони.

— Моя людина доповіла мені, що Чорний тепер у пошуках особистого охоронця для Анни, — тихо заговорив Дем'ян, коли хор закінчив співати. Його погляд слідкував за рухами священника.

— Це було очікувано, — пробурмотів я. — Якщо ти не забув, то саме я вчора прикінчив її охоронців.

— Так і було задумано. Гадаю, ти чудово підходиш на цю роль.

— Вибач? — спитав я голосніше, аніж варто було, враховуючи, що ми в церкві. Жінка позаду мене мало не спопелила мене своїм поглядом. — Якого чорта, Дем'яне?

— Не чортихайся, — пробурмотів він. — Ти у святому місці.

— Мені начхати! — огризнувся я крізь стиснуті зуби. — Навіть якщо твій Бог просто зараз звалиться сюди з неба та кине мене в бісове пекло.

— Це твій шанс помститися, — спокійно сказав чоловік.

Мені закортіло схопити у руки найближчий свічник і вдарити ним по його голові. Але я стримався, зважаючи на його статус.

— Ти хочеш, щоб я фактично став нянькою тієї розпещеної принцеси мафії? — обурився я. — І як це допоможе мені помститися?

— Ти будеш не просто охороняти її, — задумано сказав він. — Станеш її порадником, довіреною особою, правою рукою... Вона довірятиме тобі так, наче дивитиметься у своє відображення в дзеркалі. Ми повільно руйнуватимемо їхні плани зсередини, а потім — вдаримо в найнеочікуваніший момент. Ми не залишимо жодного з них живими, Дане. Ми зітремо брудну кров Чорних з лиця землі.

— Амінь, — пробурмотів я, хоча мені досі не подобалася ця ідея.

— Я надішлю тобі всю інформацію. Готуйся, Дане! Тобі доведеться пройти відбір. Повір, Герман обиратиме найкращого для своєї донечки. — Дем'ян уперше за увесь цей час глянув на мене своїми сірими очима. — Це буде гра на виживання. Використай усю свою майстерність хамелеона.

Я криво посміхнувся та підвівся з лавки. Хамелеон — брехун, шпигун, зрадник, лиходій... Звучить ідеально.