Роман Олійник (Argonayt) - Сукня Для НареченоЇ, Роман Олійник (Argonayt)

…Десь посередині другого курсу трапилася подія котра кардинально змінила все моє подальше життя. В той незабутній день я приїхав в рідне село щоб провідати дорогих батьків та любимих сестричок. Традиційний сімейний обід який розпочався з невинних розмов про всяку-всячину закінчився тоді грандіозним скандалом. Призвідником сварки стала моя необачна заява про те що я не бачу себе бухгалтером-фінансистом в майбутньому і думаю про те щоб залишити навчання в університеті.

Почувши такі слова мій батько буквально оскаженів. Стільки образ, звинувачень і докорів в свою адресу я від нього ніколи до тих пір не чув. Головним в цій його гнівній тираді було те що я невдячний син, що він скільки витратив коштів щоб влаштувати мене в університет, що в моїй голові гуляє вітер бо я не задумуюся про те як буду існувати дальше. І все було сказано в таких міцних виразах, що у бідолашних дівчат щоки зачервоніли від ніяковіння. Наприкінці татусь пригрозив, що якщо я негайно не візьмуся за розум то він більше не дасть мені ні копійки.

Повернувшись в місто я серйозно замислився над тим як же тепер маю правильно вчинити. Ніякого бажання продовжувати навчання у мене звісно ж не було, та загроза позбутися грошової підтримки зі сторони батька виглядала цілком реальною. Природня кмітливість незабаром підказала компромісний вихід з цієї непростої ситуації. Щоб не дратувати непохитного таточка я ще деякий час ходитиму на ненависні пари, і паралельно шукатиму роботу щоб стати хоча б частково фінансово незалежним.

Зробити задумане виявилося не так просто як мені видавалося спершу. У мене не було ні кваліфікації ні тим паче досвіду в тих місцях де можна було отримати хорошу зарплатню. Влаштовуватися звичайним чорноробом і підмітати вулиці чи гарувати підсобником на будівництві або вантажником на складі я категорично не бажав. Доведений до відчаю ходів вже було відмовитися від своїх планів, як раптом пригадав про своє сільське захоплення моделюванням одягу.

Мабуть тепер у мене не вистачило б духу на таку авантюру, та тоді я був молодим, самовпевненим і азартним хлопцем. Я побачив ціль і всі перешкоди на шляху до неї здавалися малозначущими і несерйозними. Збагнувши як можна досягнути задуманого почав діяти. Спершу намалював кілька ескізів суконь які показав своїм однокурсницям. Одній дівчині сподобалася моя творчість і вона зробила замовлення. Майже тиждень я не виходив з кімнати де мешкав. Обклавшись рулонами ватману креслив і креслив викрійки з яких мав пошити плаття. Вдалося це не відразу адже знань у цій сфері у мене не було, а помилитися і втратити єдиного замовника я не міг.

Коли викрійки були готові поїхав в село й впрохав сестру Наталю засісти за швейну машинку. Результати наших спільних зусиль перевершили всі мої сподівання. Сукенка вийшла якщо й не така досконала, як ото виглядають плаття в глянцевих журналах мод, та все ж не гірша чим ті що висять в магазинах одягу. Замовниця була в захопленні від того що отримала, а у мене незабаром з’явилося своє невеличке коло клієнтів. Моїми роботами зацікавилися не тільки одногрупники, але їх друзі, та навіть деякі з односельчан. До закінчення другого курсу я вже міг не перейматися нестачею грошей.

Третій рік я ходив до університету радше за звичкою чим задля здобуття нових знань. На той час мої фінанси дозволяли мені перебратися з гуртожитку в невеличку квартиру на околиці міста. Більше того, час-від-часу я думав про те, щоб розпрощатися зі студентським життя та організувати свій невеличкий бізнес. Однак на перепоні цих планів стала Аліна з якою познайомився на одній з молодіжних вечірок. Дівчина вивчала банківську справу і раніше ми навіть кілька разів пересікалися в університетських аудиторіях.

Наша зустріч перетворилася на любовний роман з тою швидкістю з якою розгоряється лісова пожежа засушливої літньої днини. Це й не дивно, адже Гавриленко була насправді красунею. Середнього зросту, статної фігури, яскраво-блакитними очима і пишним довгим волоссям. Про звабливі жіночі округлості її тіла, спокусливі коралові вуста й чаруючий усміх вже й говорити не варто. Я був настільки зачарований цією дівчиною що повністю втратив здоровий глузд з головою пірнувши в океан пристрасті та насолоди.

Мені й досі складно повірити в те що дівчина з такою ефектною зовнішністю тоді віддала перевагу саме мені. Аліна була донькою якогось великого чиновника з мерії міста і мала достатньо залицяльників та прихильників. Та замість цих бундючних мажорів вона захопилася таким простим сільським парубком яким був я. Підозрюю що її привабила моя тиха й спокійна вдача і те яку владу наді мною вона невдовзі отримала. Якщо бути повністю відвертим то Гавриленко незабаром перетворила мене на слухняну ляльку, хоча засліплений гарячими емоціями і жагучими почуттями я тоді цього навіть не усвідомлював…