Сергій Клемін - Непроханий гість, Сергій Клемін

Шапіро сів на снігохід і різко рвонув уперед. Собаки злісно кинулися слідом. Вольф відкрив стрілянину. Впала чергова собака. Він стріляв у кожну, і вже збився з рахунку. Тварини продовжували атакувати та кидатися на Вольфа. Снігохід проїхав кілька миль по снігу, як раптово, сталося зіткнення з чимось невидимим, і машина перекинулася, Шапіро впав у глибокий кучугур і знепритомнів. Це було лобове зіткнення, наче незримий купол накрив цю місцевість. На станції спалахнули вогні. Почулися відчайдушні крики Вольфа. Кілька полярників дісталися місця аварії і потягли тіло Шапіро назад до будинку. Перекинутий снігохід охопили язики полум’я. Зірки тихо й безтурботно дивилися з небес, і тільки свистячий вітер замітав сліди людей, що йдуть у темряву.

Наступного ранку над полярною станцією замаячив вертоліт. Здавалося, його шум порушував спокій кожного пагорба в цій нескінченній сніговій пустелі. У ньому знаходився спеціальний екіпаж із дослідників та військових, озброєних гвинтівками.

– Абаддон цього не допустить, – майже прошепотів Фостер, виходячи з дому. Він глянув у небо. На його обличчі був повний спокій і навіть якась дивна безтурботність. Вертоліт наближався. Стовпи білого пилу злітали з дахів будинків. Собаки відчайдушно гавкали, дивлячись на людей у вертольоті. Полярники висипалися із дому. На їхніх обличчях була скоріше цікавість.

У якийсь момент гвинт літаючої махини просто зупинився. І вертоліт каменем полетів униз.

– Ми падаємо, чорт забирай! – встиг повідомити по рації пілот. За хвилину на очах у полярників вертоліт упав і вибухнув, залишивши за собою невеликий вогненний гриб.

Очі Шапіро розплющились і він зрозумів, що замкнений у дерев’яній кімнаті, яка нагадувала якийсь сарай. Перед ним біля ліжка сидів Вотсон.

– Докторе Шапіро, ми ж попереджали тебе, щоб ти не робив дурниць. Невже ти думав, що можеш спокійно піти звідси? Тобі пощастило, що Абаддон не спопелив тебе, або ще гірше, не змусив тебе страждати.

– Що трапилося з Вольфом?

Уотсон філософськи глянув у стелю.

– Його загризли собаки. Ми цього не хотіли, але так вирішив Абаддон. Сумно, звісно. Він був нам другом, хоч пішов проти всіх.

– Вас знайдуть і всіх відправлять до психлікарні. Ви всі хворі.

– Чув звук вертольота? – Вотсон показав пальцем у вікно. – Сьогодні його прислали за тобою. Абаддон побачив їхні наміри і не допустив посадки біля нашого табору. Хто до нас із мечем прийде, той від меча й загине.

– Чорт забирай, Вотсон, ти ж досвідчений геолог. Як ти можеш нести таку нісенітницю? – огризнувся Шапіро.

– Я не знаю що тобі сказати. Мені здається, твій віроломний вчинок цієї ночі розлютив Абаддона. Як би нам усім не дісталося через тебе.

– Ти божевільний, а твій Абаддон зовсім не бог.

Весь день Шапіро провів у зачиненій кімнаті. Він перебував під арештом. Після обіду до нього заходив Фостер і повідомив, що за вчорашню зухвалість він має здійснити спокутний ритуал, інакше гнів істоти впаде на всю групу полярників, чого допустити вони не могли. На питання радіобіолога – яким чином Фостер відповів, що вони проведуть спеціальний ритуал спалення всіх речей Шапіро, включаючи нижню білизну. Це буде символічним зреченням від колишнього життя. Наприкінці ритуалу електричний дух Абаддона має зійти в голову винуватця, після чого він – Шапіро має змінитися зсередини. Це буде вважатися першим ступенем посвяти.

Зрозуміло, все це не входило до планів доктора Шапіро. Там у підвалі, де він розмовляв з Вольфом, досі лежав саморобний захисний костюм, який міг запобігти поширенню електричного потенціалу. Шапіро припустив, що в цьому костюмі він може стати майже невидимим для небесного непроханого гостя; як мінімум, цей костюм створюватиме перешкоди для електромагнітних фібр цієї космічної тварюки, звідки б вона не була. Він не був впевнений до кінця, але цей варіант варто спробувати. Треба було якось вибиратись із цього табору. До наступної канадської станції йти та йти. Але в цьому костюмі він мав хоч якісь шанси. Не можна було гаяти ні хвилини.

Увечері Карпман зайшов у кімнату Шапіро, щоб принести рибу на вечерю, але був раптово атакований пляшкою по голові. У нього на плечі була гвинтівка, яка опинилась у Шапіро в руках. Він тихо вискочив із сараю і обережно вирушив у холодний підвал. На щастя, підвал був відкритий, а, головне, нашпігований каністрами для бензину. Шапіро спритно вдягнув на себе просторий захисний костюм, шолом і спеціальну маску, які лежали там, узяв дві каністри і піднявся вверх. Повз проходив чимось стурбований Вотсон, але він ніби його не помічав.

У голові Шапіро промайнули дивні думки, невже це працює, невже костюм справді захищає від частинок цієї істоти. Втім, думати не було коли. Шапіро почав розливати бензин по стінах кожного боксу, кожного приміщення. Собаки були закриті в вольєрі. Вони вили і стогнали, немов від вічної туги за свободою. Ще одна каністра була розлита на вольєр. Справа була зроблена. Шапіро збирався вже йти, як перед ним, наче привид, виросла гігантська фігура Фостера. Він стояв без взуття. Його очі були, немов кам’яні; очі, які безперестанку свердлили того, хто напроти. Можливо, гіпноз бронзового гіганта подіяв би, але Шапіро вистрілив у нього. Потім ще раз і ще раз. Тіло тяжко впало на сніг. Почувся шум десь у приміщенні, але вогонь уже стикнувся з розлитим бензином. Миттєво заграли танцюючі язики полум’я. Пожежа поширилася дуже швидко і перекинулася на найближчі будинки, в яких пролунав якийсь нелюдський крик.