Ярослава Денін - Спалена корона, Ярослава Денін

  До нас під'їхав білий Мерседес Сашка і в очах подруги субтитрами читалося: «Що, не очікувала?».

-Ей, чому ти не сказала що нас підвезе твій хлопець?

-А який сенс? В теплі ж їдемо? В теплі. Не пішки? Не пішки. От і все.

  Подруга відкрила мені дверцята задніх пасажирських сидінь, а сама вмостилася біля хлопця.

-Ну що ж дами, ласкаво прошу у мою карету! - Розвів Сашко руками по сторонам якби демонструючи нам свою машину.

  Це була дійсно гарна тачка. Червоні шкіряні сидіння, увесь центр управління з підсвіткою фіолетового кольору, верх машини був зроблений у вигляді нічного неба з маленькими зорями.

-Сашо, а де ти взяв кошти на таку машину? Ми ж тільки-но школу закінчили.

-Аїдо, пройшло вже майже пів року. Повір за цей час я зміг знайти роботу. - Сказав хлопець і вирулив на дорогу. - Ну що ж, розповідайте куди вступати будете? І чому не вступали літом, а тільки зараз?

-Я в медичний університет, а ти зі мною! - Відповіла Ліза. Думаю вона дійсно може стати гарним лікарем. Якщо характер показувати не буде перед пацієнтами, а то втічуть.

-Звісно з тобою золотко, мені все одно на кого йти, у будь-якому випадку моя майбутня професія визначена ще до мого народження.

-І що ж це? - Насупивши тонкі бровки спитала дівчина.

-Компанія мого батька. Я єдиний син в родині, тому тато навіть думати не буде над цим. - Хлопець зжав руль сильніше, а після відпустив. - Хоча насправді в його компанії мені дійсно подобається. Деякі правила і звички зміню і все, можна вважати — компанія мрії! 

  Сміх заполонив машину хлопця, а він сердито подивився на нас з подругою.

-Я серйозно. Я впевнений що зможу вивести цю компанію на новий лад. А ви, якщо не вийде знайти таки роботу, можете прийти до мене на співбесіду, по старій дружбі, як то кажуть.

-Ой, та іди ти! - Ліза стукнула його рукою, чого він здається і чекав. Її рука за мить опинилася в полоні руки Саші. Пару хвилин дівчина робила марні спроби вихопити руку з, а потім змирилася. - Ох, ну і за що я тебе покохала? 

-Ну ... навіть не знаю, може за мою неперевершеність? - Сказав хлопець і повернувся до дівчини з самою милою посмішкою котру я коли-небудь бачила.

-От кошак! Знаєш же що я в захваті від тієї дурнуватої посмішки. 

-Звісно знаю, люба. Ну то що, може поцілуєш за мою посмішку? 

-Ой-Йой, а давайте без мене? Довезіть до школи, а тоді робіть що хочете! - Трохи різко промовила я.

-Хах, Аїдо, ти так ніколи хлопця не знайдеш! - Повернувшись до мене обличчям сказав Сашко. - Що такого поганого в цілунку?

-Просто не люблю всі такі штуки! Ну серйозно, що в тому такого важливого? Чому всі дівчата сплять і бачать як цілуються з якимось принцом на білому ... Мерсі!?

-Подруго, тепер я можу тобі дати точну гарантію що знайду тобі твого "Принца"! Тепер не відмажешся! Побачимо як ти будеш "не любити всякі такі штуки".

-Ой, не починай!

-Приїхали! - Видно бажаючи зупинити розмову про псевдо-принца, викрикнув Корнієнко і ми всі дружно вийшли з машини. 

***

  Школа зустріла коридорами повними дітьми різного віку і статусу, нудними ,колажами на стінах і сірим настроєм. Все шкільне життя коту під хвіст через того Макса. От якби все було по іншому ... наприклад як у Лізи! У неї з самого початку навчання все йшло добре. Так, відмінницею ні вона, ні я не були, але її життя серед однолітків було ліпшим ніж у мене в рази ...

  Коли вона підійшла до мене познайомитися, я спочатку думала, що це черговий жарт цього придурка, але в результаті вийшла дружба в більше ніж шість років. Вона - моя єдина підтримка в шкільні роки, опора, і іноді захисниця від Макса з його дружками. Щасливо я прожила лише початкову школу, далі почалося моє особисте пекло. Особистих 6 кіл пекла ... 

  Не люблю це місце.

  Але все ж більше не люблю людину, що зараз стоїть біля вікна в кінці коридора. Що Він тут забув?!

-Лізо, ти також це бачиш? - Макс Торієв власною персоною стоїть облокотившись на підвіконня, однією рукою набирає когось в телефоні, а інша лежить на талії якоїсь білявки. Дівка явно щаслива увазі цього придурка. От чому моя перша закоханість відійшла до нього?! Чому моє серце обрало такого мудака як цей хлопець?!

   Це несправедливо!

  Але тут його сірі очі різко помічають мене і на його обличчі з'являється зарозуміла усмішка. От усмішці ЦЬОГО хлопця я взагалі не рада! Його гарний настрій завжди означає проблеми для мене! Але ж ... я змінилася за ці пів року? Я ж не буду стояти як стовп, як робила це всю старшу і середню школу? 

-Уф, зараз тут буде гаряче! - Як справжня актриса махала біля обличчя рукою, зображаючи віяло, сказала Ліза. - Любий, глянь-но кого ми зустріли в першу ж годину нашого знаходження в школі! 

  Сашко вийшов з якогось кабінету з купою документів і подивився в сторону куди були направлені наші з подругою погляди.

-А що за бумаги? - Спитала я, аби розрядити обстановку. Та й після розмови з цим тварюкою, не думаю що у мене буде вистачати розуму для адекватної розмови з друзями. 

-Наші з Лізою документи, результати іспитів, рекомендаційний лист і дипломи. Нас не було останній місяць після закінчення всього навчального процесу, тому забираємо тільки зараз.

-Зрозуміло.

  Батьки Лізи і Сашка зібрали коштів для путівки своїх дітей кудись там закордон на море. Це такий собі подарунок від батьків за гарно складені іспити.

  За цей час придурок Макс вже підійшов повільною ходою до нас все ще тримаючи руку на талії тієї білявки.

-Воу-воу, які люди! Невже це сама Аїда — рижий кроль? Хах, а ні, почекайте-но. Це ж наше гидке каченя з причудами. Що клоунятко, все ще загадуєш бажання на зірочки? Чи вже знайшла легший спосіб? - Хлопець прикусив губу.

-Невже твоя лялька не виповнила твого бажання? Що, не впала до твоїх ніг при твоєму появленні? Я права? - Не знаю звідки з'явилась ця сміливість. Можливо, розуміння того, що Ліза з Сашею поруч додала мені впевненості? А можливо тут ще щось є ...