Ярослава Денін - Спалена корона, Ярослава Денін

Глава 1. «З чого все почалося, або де моя "біла стрічка"!?»

***

    Майже кожен ранок я прокидаюсь від цього сну. Я вже знаю його напам'ять, але ні разу не бачила продовження. Я не знаю куди мають піти Аїда з Сарою. Я не знаю причини. Не знаю що задумав король. Але чомусь я впевнена, що з дівчатами в фіналі все добре. Ну ... я сподіваюсь.

    Не рідко на уроках в школі я додумувала продовження свого сну. Одного разу я уявила, що сімейство поїхало кудись на Мальдіви сюрпризом, а ті фрази про «Час прощатися ... » були про прощання з домівкою.

   З роздумів про сон мене вивів телефон, який дзвонить вже щонайменш п'ятий раз. На екрані висвітилося обличчя моєї найкращої подруги Лізи. Вона єдина хто підтримує мене у школі. Цей рік - був нашим останнім. Більше я не повернусь в ту дурнувату школу! Не побачу Макса з його дружками! І не буду вчити тупі предмети, які в житті мені не знадобляться!

   Я хочу мати творчу професію! Можливо писати книжки, хто зна? Я обожнюю співати! А також неймовірно сильно люблю тварин, а особливо коней. Вони неймовірні! Від них так і віє духом свободи ...

-Так, слухаю. - Я підняла слухавку і підійшла до дзеркала. Я знаю чому це чудо в пір'ях мені дзвонить. «Ти занадто довго збираєшся, ми так нікуди не підемо», але що ж я зроблю, якщо я терпіти не можу ту школу?!

-Аделаїдо Дарвін, де тебе носе?! - Ого, здається хтось злий. Повне моє ім'я загалом завжди вимовляють лише коли люди злі на мене. Тут Ліза схожа з моєю матір'ю - Анною Дарвін. - Ми домовлялись зустрітися біля твого дому ще пів години тому!

-І тобі доброго ранку, моя люба подруго. - Вирішила познущатися я, а тоді згадала що ... - То ти стоїш біля мого будинку?

-Яка ти у нас сьогодні розумна, ти тільки гнянь!

-Хах, що тільки сьогодні?

-Слухай, не зли! Відчиняй вже! Тут холодно.

  Не знаю, чому ця чорноволоса бестія завжди викликає у мене посмішку? Я востаннє поправила білу стрічку на своєму помаранчевому кудрявому хвосту і поправивши низ зеленого сарафану пішла до подруги.

-Ого, мала, а ти не захворієш? Вже кінець осені як-не-як. 

-Взагалі-то я сподівалася що ми поїдемо автобусом, хіба ні? 

-Так, але це нічого не змінює!

-Спішу тобі нагадати Лізо, що з минулого року в наших автобусах тепло. 

-Хах, ну так. - Подруга скептично скривила губи. - Король Лев нарешті згадав, що людям у нашому захалусті також може бути холодно.

-Не перекидай провину на нього. Минулого року ми багато чого втратили із-за повернення королеви Матильди. Пам'ятаєш як вона його шантажувала? З такою жінкою, як Матильда, я навіть співчуваю нашому королю.

-Ох, ну, можливо ти й права ...

-Все досить про це! Розповідай краще, як ви з группою з'їздили до замку? Думаю там казково гарно. 

  Тиждень тому Ліза з группою друзів їздила на екскурсію замком. Вперше за довгі роки король вирішив впустити до замку сторонніх людей. Після того, як страшної втрати жінки з дочкою він сам не свій. Майже не виходить до народу, не з'являється на зустрічах з правителями інших королівств, про інтерв'ю взагалі ліпше промовчу. Але зараз, коли минуло вже майже 10 років, він знову почав «виходити в люди», а першим кроком стали такі екскурсії. До речі на них він також з'являється завжди.

  Я також хотіла поїхати, але мати, категорично сказавши мені «Ні!» повезла мене з собою працювати у полі. Дивний крок зі сторони матері, але що вже зробиш ...

-Так, замок Нествілу дійсно казковий! От знаєш, як в тих мультфільмах про принцес, які ми дивилися в дитинстві. Туди тільки зайди і вже відчуваєш себе тією самою принцесою! Архітекура там просто неймовірна! Ну і ... сама розумієш, король у нас досить молодий і дійсно гарний.

-Дай-но вгадаю, дівчата лізли до нього?

-А ти мала якісь сумніви? Ех ... - подруга тяжко вздихнула і опустила голову, - але ні у кого не вийшло його спокусити. Він до останнього нагадував кожній: «Не забувайте, що моя жінка з донькою все ще живі.»

-Ой, от би більше таких чоловіків по світові. Справжніх! Відданих! Ну і ... гарних. А не таких, як той Макс Торієв!

-Ой, подруго, досить вже! Ми закінчили школу! А це означає, що його ти більше не побачиш! - Подруга встала переді мною і розставила руки в боки. - З чим я тебе можу привітати. Так, багато ж нервів тобі той придурок потріпав. Ну нічого! Знайдемо тобі ще хлопця. Якогось хорошого! Такого як ... як ...

  Подруга терла пальці між собою ніби хотіла щось згадати. Егеж, їй не потрібно хлопця шукати. Вона в стосунках всю старшу школу з ідеалом чоловічої статі - Корнієнко Олександом! Цей хлопчина дійсно ідеальний у стосунках, ну і зовнішністю природа його не обділила. Зустрічатися вони почали ще з дев'ятого класу, при цьому історія початку їхніх стосунків завжди викливає у мене сміх. Тоді все пішло зі слів: «А споримо, що ти не витримаєш мій характер першим!?». От і наспорили ... на те, що вже скоро святкуватимуть третю річницю своїх стосунків.

-Наприклад такого, як Корнієнко?

-Точно! Мій Сашко неймовірний і я хочу таких саме стосунків для своєї найкращої подруги! Короче все, вирішили! - Різко зупинившись крикнула Ліза. - Після зимових канікул в моєму новому університеті я з головою займуся тим, щоб у тебе з'явився хлопець! Гарний хлопець!

-Ахах, та годі вже! Подумаєш хлопця немає, і що з того? Хто зна, може мене чекає велика кар'єра в якій не місце для повноцінних стосунків? От доля і береже мене від них.

-Так, не виправдовуйся! Ну як у такої ідеальної дівчини, як ти, немає хлопця? Навіть у мене він є, з моїм-то характером.

-Ну знаєш, мій характер після Макса також не цукор.

-Але погодься, у мене гірший. Насправді, навіть не знаю чому ти досі від мене не втікла.

-Не дочекаєшся, люба, ти від мене так легко не відмажешся!

  Ми вголос засміялися, незважаючи на криві погляди людей на зупинці.

-Агов, люба, наш "автобус" прибув. - Легенько штовхнула мене у бік подруга, просто для того щоб я перестала сміятися і звернула увагу на авто, що приїхало нам на допомогу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍