Andrii Noshchenko - Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko

Глава четверта. Завершення контракту. 

    ⁃    Фффиррр, мряу, звичайно я не сон, я ваша служниця і буду вам в усьому допомагати доки ви тут живете. - вона уважно стежила як я цнотливо прикривався руками - Лягайте, я допоможу вам помити голову. 
    ⁃    Дякую, я сам! А ти йди но… йди но їсти приготуй, поприбирайся там чи що…
    ⁃    Ойлеле, що ж то пан такий соромʼязливий! - сказала виходячи з кімнати і грайливо вимахуючи рудим пухнастим хвостом. 
Отож тобі! Ну треба? Я швидко змив мило з голови і виліз з ванни. Поруч на стільці лежали лляна сорочка і такі ж штані. Хутко витершись і вдягнувшись я пішов до кухні звідки було чутно позявкування посуду та приємні запахи. 
    ⁃    Як тебе звуть? - запитав, увійшовши до кімнати. 
    ⁃    Звіть мене Мія, пане. - її великі руді вуха злегка зігнулись, немов у реверансі, а потім знов випрямились. 
    ⁃    Я Аней. 
Я сів за стіл та узяв до рук виделку. Мія стала позаду мене зліва і завмерла. Настала незручна тиша. 
    ⁃    Може сядеш за стіл і повечеряємо разом? 
    ⁃    Ні пане, я проста служниця і за правилами не маю сидіти з вами за столом. 
    ⁃    Ой, не вийожуйся, в мене є чого тебе запитати і мені не подобається, коли у розмові співбесідник шкеребе мою потилицю очима. 
Я фізично чув як працюють її мізки, намагаючись поєднати правила з моїм наказом. Схопивши виделку Мія сіла навпроти мене і примжуривши свої зелені очі з вертикальними зіницями промуркотіла:
    ⁃    Я слухаю ваші питання дуууже уважно. 
    ⁃    Ти мала рацію, коли питала, чи вперше я бачу кішколюда. Насправді, до сьогодні я і не підозрював про існування інших розумних рас окрім людей. - я зробив невеличку паузу. - Скажи, чи багато не людей тут живе?
    ⁃    У самому князівстві мало, - почала вона, підсовуючи до себе тарілку з мʼясним салатом,- тут холодно і бррридко, мряв. Я та мої подруги працюємо тут на хазяїна Хека тому, що він дуже добре платить, тож ми можемо допомагати свому племені. А от на південь та схід континенту звіролюда дуже багато, чи не більше, аніж людей. Що до кількості рас то я і сама не знаю, ніколи їх не рахувала. Кількадесят, мабуть. Є ті, що сприймають людей нормально, як ми. Є більш нейтральні. Але існують також види, що вбивають лише завидівши. Та їх не так варто боятись. Хто на справді жорстокі та підступні…
Тут Мія опустила голову і притисла вуха, її ротик скривився у злому оскалі і вона напів сказала напів прошипіла:
    ⁃    Це племʼя девʼятихвостих лисів! Як зустрінеш когось з цих підступних хвостатих вилупків - тримайся від них подалі! Ця погань зваблює людей, втирається в довіру, а потім, коли жертва втратить пильність, виїдає їй печінку! Зазвичай це є смертельно для людської раси, і навіть цілителі пʼятого класу не можуть врятувати жертву. 
    ⁃    Нє, не злякала, я не такий полохливий як здається на перший погляд. 
Мія розслабилась відкинувшись на спинку стільця. 
    ⁃    Та я і не лякала, а просто попередила. Чи ви, пане, думаєте що з вашою силою воїна третього класу зможете протистояти девʼятихвостим? 
    ⁃    Вони настільки сильні?
    ⁃    Ну, в середньому їх фізична сила приблизно на рівні Бойового Майстра середнього ступеню, але їх духовна сила та магія ілюзій - от що становить справжню небезпеку! Навіть не кожен маг восьмого кола здатен їм протистояти. 
Знов мене тицьнули мордою у мою слабкість. 
    ⁃    Добре, як тільки-но побачу десь щось схоже на девʼять лисячих хвостів, одразу побіжу просити твого захисту! 
    ⁃    Та ну вас, пане! Піду краще підготую вам ліжко! 
Мія підвелася з-за столу. Я ще посидів, крутячи в пальцях чарку з легким алкоголем, та роздумуючи де б його дістати багацько ядер монстрів, чи взнати якись інший варіант як стати сильнішим. В моєму сховищі усе ще лежало двадцять два ядра другого класу, але то все одно що краплина в морі. Тож, або повертатись до лісу, або… але у будь якому випадку спочатку треба буде зайти до гільдії магів. А вже потім приймати остаточне рішення. 
Почувши в одній із спалень тихе сопіння, я відчинив іншу і ліг у ліжко. Та не встиг заплющити очі, як спочатку гримнули сусідні двері, а потім відчинилися мої. 
    ⁃    Як ви могли, пане! - розлючена Мія стояла у двірному отворі в напівпрозорій сорочці. - я вам там ліжко підготувала, а ви просто пройшли повз?!
Тут я взагалі втратив дар слова. Та що тут коїться? Якісь місцеві забобони, котрих я не розумію? Мія підскочила до ліжка і сівши на мене зверху схилилась до обличчя. Небезпека!
     -  Я тут для того, - сказала вона, кладучи руку мені на груди - щоб
         виконати усі, усі забаганки пана, навіть самі сміливі!
Я завмер на хвильку, гадаючи що ж робити і чи не варто дременути звідси подалі прямо зараз. 
      - У тебе очі в темряві світяться, це лячно, тож давай не треба моїх  сааамих сміливих забаганок!
Я відчув як напружилось її тіло і вже був готовий перехопити пазурі, котрі могли, ймовірно, летіти мені в очі. Натомість вона встала і повільно пішла до дверей. Хвіст її несамовито вимахував зі сторони в сторону, розкидаючи по кімнаті дрібну пухнасту шорстку. 
    ⁃    Гапчхи! - гучно чхнув я. 
    ⁃    Пане! Пане-е! Ви вже вдруге відмовили Мії! Ще раз так зробите, і я вас не пробачу! Я вас покараю! - і грюкнула на тім дверима.  
Та що за маячня?! 
Та й грець з ним, вирішив я, треба спати. 
Зранку Мія провела мене до кабінету Хека в будівлі торгової гільдії. Старий виглядав поважно, зовсім відрізнявся від того Хека, яким він був в ще день тому, коли ми їхали до столиці. 
    ⁃    Проходь, проходь, Анею, радий тебе бачити! - він підхопився з-за столу і провів мене до дивану та сів поруч. 
    ⁃    Доброго дня, пане Хек, ви хотіли мене бачити? 
    ⁃    Ой, та який там пан, для тебе я завжди просто Хек, добре? Я чому тебе покликав, - продовжив він, поправляючи борідку, - хочу владнати деякі наші спільні справи. 
Після цих слів він витяг два великих гаманці. 
    ⁃    Ось тут, - протяг він мені перший - двісті золотих, що я винен тобі за контрактом. А ось тут, у другому, сорок шість золотих, чотири срібних та пʼять бронзових монет що я справив за туші монстрів у гільдії ремісників. І з сьогоднішнього дня я почну зʼясовувати хто ти, можливо хтось щось зна про тебе у столиці. 
    ⁃    Дякую Хек. Та чи можу я трішки змінити умови контракту. Навіть не змінити, а спростити…
    ⁃    Змінити… - на чолі Хека поглибшали зморшки. - Це не так просто під наглядом Ока Судді. 
    ⁃    Ти не вірно мене зрозумів, я хочу відмовитись від другої частини твоєї обіцянки, не треба шукати то, хто я є, мене вже й так усе влаштовує. 
Хек глибоко замислився. 
    ⁃    Не вийде. Моє сумління у цьому випадку не буде зовсім чистим і Око Судді не підтвердить виконання контракту. 
    ⁃    Тоді допоможіть мені замість цього придбати спорядження для воїна, такий обмін можливий? 
Старий аж засяяв після цих слів:
    ⁃    Та звичайно ж! Можеш вибрати усе що завгодно у моїй гільдії, не соромся! Обіцяю, що кращої якості аніж у нас ти не знайдеш у цьому князівстві, навіть у гільдії ремісників!
Він витяг сувій контракту з персню та розгорнув його
    ⁃    Я, Хек, іменуємий у контракті як «замовник», підтверджую зі свого боку, що усі умови контракту були виконані!
Він подивився на мене, мов натякаючи, що настала моя черга. 
    ⁃    Я, Аней, іменуємий у контракті як «виконавець» підтверджую зі свого боку, що усі умови контракту були виконані! 
Над нами знову зʼявилася магічна печать у формі ока і я відчув, що щось сильне злегка копирсається у моїх думках. Я моментально спробував захиститись і виштовхнути це щось, але, звісно, в мене нічого не вийшло. 
    ⁃    Виконання контракту підтверджено! Пені та штрафи по контракту для обох сторін становлять нуль відсотків лишившогося віку! - гучно пролунало згори. 
Після чого червоні стрічки зірвалися з наших рук і знов перетворилися на магічну печать на пергаменті, а текст з нього зник. 
    ⁃    Ого, - сказав я, - ця штука багаторазова!
    ⁃    Я хотів ще попросити, щоб Мія показала мені місто і зводила до гільдії магів, це можливо? 
    ⁃    Та звичайно! Мііієєєчка! - погукав Хек і та миттю прослизнула у ледь відчинені двері. - Покажи пану Анею усе, чого він попросить, але спочатку підберіть йому спорядження з верхнього поверху, він може узяти усе, що забажає!
Хек підійшов до столу і витяг з нього срібний жетон. 
    ⁃    Ось, покажи розпоряднику, щоб не виникло зайвих питань. 
Я подякував і ми на цьому розпрощались. 
    ⁃    Пішли, пішли, пішли! Охохохо! Зараз будем тринькати гроші Хека! - Мія схопила мене за руку та потягла східцями на четвертий поверх. 
«Жінки витрачають гроші з розумом. У підсумку ні грошей, ні розуму.» пробурмотів я старе прислівʼя та покірно пішов за нею. 
За деякий час я і сам захопився безкоштовними «покупками» з четвертого поверху, де були найкращі зразки товарів торгової гільдії цього регіону. Брав я усе, що було корисним - від взуття та одягу з магічним покращенням другого та третього класу, до найпрактичніших екземплярів холодної зброї, таких як лук зі стрілами, пару списів та мечей і ножі з кинджалами. Блідий розпорядник лише спостерігав за цим розграбуванням і намагався не втратити тями. Але я памʼятав одне: дають - бери, бʼють - біжи!  Тож я брав, принаймні поки що. 
    ⁃    А тепер, - сказала Мія розпоряднику, водячи срібним жетоном у нього попід носом, - нам потрібен перстень сховище, щоб покласти усе це добро!
Бідолашний зблід ще дуже, здавалося, що ще мить і він втратить свідомість, але покірно повів нас до кімнати з особливо міцними дверима. На вітрині в середині було виставлено з десяток перснів різного розміру та дизайну. 
    ⁃    Оцей! - Мія танула пальцем у найрозкішніший з них. 
    ⁃    Зажди хвилинку, мені потрібно щось саме непомітне, я занадто слабий зараз, щоб хизуватися оточуючим своїми статками. 
У розпорядника аж сльози вдячності потекли після моїх слів. Він витяг з вітрини маленький перстень з темної міді, інкрустований невеликим білим камінцем. 
    ⁃    Ох і сміття! - Мія надулась, що я не схвалив її вибір. 
    ⁃    Дозвольте, пане, мені потрібна краплина вашої крові, щоб активувати сховище. - розпорядник протяг мені гостру голку з дивного металу. 
Я вколов собі пальця і на шкірі зʼявилась маленька червона капля, що барвіла тисячами золотих іскорок. 
    ⁃    Яка дивна в тебе кров! - Мія моментально підскочила і сунула носом до моєї руки. - Я такого ніколи не бачила і не чула! Що за неймовірний запах!
Бубоніла вона усе ближче наближаючи свого носа до краплі. 
    ⁃    Стоять! - я схопив її за руде вухо відтягуючи подалі - Сподіваюсь, що побачене сьогодні не вийде за межі цієї кімнати?
    ⁃    Та дуже треба! - пирснула вона, - Я не пускаю пліток!
Розпорядник лише мовчки кивнув і вмочив камінь персня у кров. Той на мить засвітився і знов став білим та мутним. 
    ⁃    Тепер просто подумайте про сховище, і ви побачите його зсередини. Якщо потрібно щось сховати чи витягти з нього, то теж достатньо просто побажати цього. 
Яка дивна річ! Я подумки зазирнув всередину і опинився в порожньому кубі зі стороною метрів десять. Тисяча кубометрів! Нічого собі! 
Я надів персня на вказівний палець і ми пішли до речей, що навибирали раніше, щоб зібрати їх. 
    ⁃    Ну що, готова йти далі? Нам тепер у гільдію магів!
Але неприємності зустрілись нам раніше. Коли ми вже спустились на перший поверх і йшли через фойє до виходу з гільдії, якись щогол років двадцяти, вдягнений дорогий, добре пошитий по його статурі одяг, з довгим світлим волоссям що спускалося вздовж худорлявої гострої мордочки, підскочив до Мії і міцно схопивши її за плече гучно вигукнув:
    ⁃    О Мія моя! Де ж ти так довго ховалася від очей моїх? Я вже кожен день до цих нетрів ходжу, лиш тебе побачити щоб!
Мія смикнулася у сторону, але той тримав її міцно, і все що вона могла то тихо прошипіти:
    ⁃    Відпустіть мене! Зараз же! 
Та натомість хлопець спробував схопити її ще й за другу руку. Тож тут я вирішив втрутитись, бо ж Мія то моя служниця. Тому зробивши пару кроків вперед, я схопив його за руку, що тримала Мію за плече і помірно стиснув, достатньо, щоб дівчина вирвалась. 
    ⁃    Ну що ви, пане, нащо ви до моєї служниці причіпились? Я розумію, парубочі гормони, те та се… Та як вам настільки димить, то ви вільно можете усамітнитись і там тихенько цуцика свого цнотливо придушити разів зо два. Може навіть згадуючи, як ви Мієчку тримали за плече!
Хлопчина почав нервово сіпатись, намагаючись вирвати руку, тому я відпустив. 
    ⁃    Чого ви стоїте?! Схопіть його! - заверещав той одразу як звільнився. 
Після його крику біля мого горла моментально блиснули леза мечей.