Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова

Хлопців провели до мого ліжка. Мій одяг привели до ладу, і я вже одягнена сиділа на ліжку, читала вчорашню книжку і гризла солодко-кислу желейну цукерку. Вона була у формі довгої палички сантиметрів двадцять. Подужала ледь третину і далі просто смоктала її як льодяник.

— Ось, самі подивіться, скільки солодощів, а вона весь день одну цукерку мусолить.

— Ліє, може тортик? — запитав лікар ласкаво.

Мені показали шматок шоколадного торта. Від одного вигляду мені стало погано. Брати посміхнулися. Старший мовчки згріб на руки.

— Ти щось розумієш у цій книзі? Вона складна.

— Помітила. Насилу, але вже дочитала. Нудна. Хочеш цукерку?

Дерек двічі її відкусив і швидко, майже не жуючи з'їв.

— Забирайте солодощі, — сказав нам лікар навздогін.

— Тоді я сама піду, а ви забирайте.

— Гей, малеча, а допомогти?

Цукерки ми згребли в один кульок, а кілька шматків шоколадного торта на одну велику тарілку. Потім я знову опинилася в Дерека на руках, тільки тепер із кульком цукерок. Зустрічні студенти і викладачі посміхалися, а я почувалася, незручно. Я почуваюся людиною, яка постійно бреше оточуючим. Але що робити, якщо оточуючі не хочуть бачити в тобі дорослу людину.

— Я їсти хочу, — сказала коли вже йшли до гуртожитку.

Брати напружилися.

— А солодке ти не їла?

— Не хочу. Нормальної їжі не можна?

— Можна. Ми в їдальню ще не ходили.

— Візьмете мене з собою?

— Гаразд, — сказав невпевнено Дерек.

Солодощі вони швидко вивантажили і зі мною на руках пішли в їдальню. Мене залишили за поки порожній стіл і швидко сходили на роздачу за їжею. Мені дісталася якась сіра каша і салатик. У братів була така сама каша, тільки ще великий шматок м'яса і той самий салатик. На вигляд нагадує помідори з огірками.

— А мені м'яса?

— А солоденького до каші? — підколов средненький братик Ронбер.

— Сам їж, а мені м'яса дай.

Брати дружно засміялися. Підтягнулися ще хлопці з їхнього факультету, з різних курсів. Мене деякі потріпали по волоссю. Брати по невеликому, на їхній погляд шматочку, відрізали кожен від свого шматка м'яса.

— Ого!

— Скільки подужаєш? — одразу спитав Дерек.

М'ясо майже все з'їла, було дуже смачним. І з'їла всі помідори в себе і в Дерека. Він від такого нахабства сторопів. Але я йому по чесному зелені овочі віддала.

— Чесний бартер, — розсміялися його друзі, що сіли навпроти нас.

Але свої салати мені не дали розорити.

— Ти кашу все? — запитав Дерек.

— Угу.

— А цей шматочок соковитого м'яса?

— Не лізе вже.

Брат подивився на мене уважно і швидко доїв моє м'ясо і свою порцію їжі, потім відніс наші таці з посудом на мийку. Підхопив на руки і пішов з їдальні.

— Я можу й сама йти.

— Знаю. Але ти маленька і тебе, банально, більшість не помітить і затопчуть.

— Логічно.

Обійняла його за шию.

— Тоді мене в бібліотеку.

— Гаразд. Постарайся сама прийти до відбою. Годинник у тебе є, знаєш, як користуватися.

Мене поставили в порожньому коридорі. Швидко чмокнула брата в щоку, поки він не піднявся, і втекла.

— Кумедна малявка, — сказав сам собі хлопець.

У бібліотеці одразу здала книжку, вже не знаю хто, мені її приніс у лазарет. Але виявила я її, коли прокинулася. Бібліотекар одразу видав мені подушку, що зазвичай кладуть на стільці, і сказав суворо:

— Це щоб ти на підлозі не сиділа.

— Дякую!

Пішла досліджувати книжки далі. Усе хотіла знайти книжку, яка нормально розповість мені про цей світ. Попередня була з історії. Але так зубодробильно і нудно була написана, що я мало запам'ятала. Не знаю, може я погано формулюю свій запит, тому мені попадається все що завгодно, але не про цей світ. Простіше когось із "дорослих" зловити і розпитати. Або може, якісь легенди почитати? Але магічний пошуковик, легенд про цей світ мені не показав. Стала просто методично досліджувати, що є на полицях. Книги з магії захоплювали. Але от як знайти в собі магію?