Лара Роса - Драконячі Фаберже, Лара Роса

3

– Я дивлюсь ви не в гуморі? – несхвально зиркнула на неї Корвелія. – Може, дійсно не варто в такому стані масаж робити?

– Ви ж наполягали! – хмикнула й собі роздратовано молода дракониця. – А бажання клієнта – закон.

– Бажання клієнта – залишитись, щонайменше, не більш хворим, аніж він сюди прийшов, – їдуче кинула матуся.

– Маєте рацію, – вже зовсім занепалим голосом схлипнула масажистка. – Я зараз зовсім нічого не тямлю. Розпоряджусь і вас прийме найкращий масажист мого салону.

Корвелія спантеличено завмерла, морщачи лоба: якісь пазли в неї точно не сходились.

– То ви не масажистка? – блимнула на цю яскравку.

– Взагалі-то я вчилась, – ледь не носа при цьому задерла красуня. – Але вирішила, що повноцінний салон все ж буде прибутковіше, аніж якийсь персональний кабінет. Не повірите: я його з нуля створювала!

– Оу! – навіть схвально кивнула головою мати-дракониця. – Мабуть, важко було?

– Не уявляєте як! – сплеснула руками хазяйка салону. – Я цілий тиждень вмовляла татуся виділити на це грошей! Бо ж з нуля лиш нуль і виходить! А от з його нулями – нічого так! – пирхнула вона. – Потім інвесторів, – яскравка принадно хитнула своїм чималеньким бюстом, – переконувала, оскільки додаткові нулики після татусевих цифр зайвими точно не були. А так: все, ну, просто все було нульовим!

– А чому саме масажний салон? – навіщось поцікавилась Корвелія.

– Який диплом татусь купив – під такий і підлаштовувалась, – знизала плечима молодиця.

Дракономатір мало за серце не вхопилась: і це чудовисько робило масаж шиї її синочці?! Як тільки він живим виповз? Хоча, мізки вона йому точно пошкодила: мабуть, щось перетиснула й кисень майже не надходить – от він і марить наяву! Треба терміново рятувати дитину з пазурів цієї хижачки! Бо проковтне і сина, й нулі всі до одного, що й дітям не дістануться! Не те, що їй самій.

– А хто ваш татусь? – вирішила все ж зібрати повноцінну інформацію.

– Так ювелір – Фаберіус Даймонтус! – просто таки з погордою промовила молодиця.

Корвелія тільки скривилась: ну, з таких нулів можна й справу починати! Були б в неї колись такі, то не за мільярдером полювала б, а за читачами – любителями історій, що вона вигадувала! Дякувати чоловіку, що погодився спонсорувати її своїми нуликами, тож, серед його нулів десь там і її – відомої тепер Корвелії Дьюс – пара-трійка нуликів затесались також. От тільки книжки в неї були не липові, як диплом цієї профури! Та й прикалічити вона ними не могла нікого, хіба, якби в когось жбурляти довелось.

– Ну, гадаю, ваш татусь знайде спосіб, як настрій ваш поліпшити, – почала відступати до дверей Корвелія.

– Та якби ж! – схлипнула Тірена. – Нуликів мого татуся явно не вистачить, аби перебити нулики того, хто цей самий настрій мені попсував!

– Хто ж посмів?! – саркастично хмикнула драконо-матір.

– Корвел Блеклі-Дьюс! – вигукнула та. – Не повірите, але він викрав моїх дітей! Моїх дорогоцінних! Там одні шкарлупки з чистих сапфірів та рубінів! Дарма в мене тато ювелір, чи що?!

Корвелія лиш скривилась у відповідь, намагаючись спорудити щось на зразок співчуття. Та навіть її більше цікавив вміст яйця, коли відклала його! Головне, що від її мільярдеристого дракончика! А там не було жодних сумнівів: таких чорних зі ртутним відблиском не було ні в кого! Не те що це райдужне неподобство.

– То він їх через шкарлупки викрав? – прикинула вона вже їхню вартість в умі. – Тільки нащо вони йому, як там нулів стільки, що ті шкарлупки зі своєю вартістю в них й потонуть?

– Він вважає їх своїми! – обурено пирхнула Тірена.

– А вони – його? – подумки вже потирала лапки Корвелія, сподіваючись почути правду.

– Вони – мої! – аж тупнула ногою молода дракониця.

– Ну, не брунькуванням же вони у вас з’явились! – не втримавшись, з’їдучила драконо-матір.  

Кілька хвилин хазяйка салону роздивлялась її, схоже, намагаючись зрозуміти почуте, поки до неї дійшло нарешті:

– Я ж не кущ який! – образилась вона. – Все, як у драконів. Але вони всі пішли в мене й дідуся – Даймонтусики мої дорогоцінні!

– То він – тварина така безвідповідальна, – не хотілось так синочку називати, але гра – є гра! – відмовляється одружуватись?!

– Це я відмовляюсь! – знов погордливо задерла голову молодиця. – Він не попередив мене, що мільярдер!

– А ви принципово проти мільярдерів? – спробувала пошукати в цій хижачці хоч щось позитивне Корвелія про всяк випадок.

– Звісно! – мотнула та головою так, що аж волосся її підстрибнуло з таким самим обуреним виглядом. – Я тільки з трильйонерами знайомлюсь!

«Драконячі боги!» – аж присвиснула Корвелія, намагаючись повернути свої брови на їхнє законне місце. Та вона взагалі ангел безневинний в порівнянні з цією! Ото молоді дракониці позаїдались! Ти ба! Її синочка-мільярдер не влаштовує цю профуру! Та хай собі котиться до своїх трильйонерів зі своїм нульовим салоном й наминає їхні шиї, як не зверне їх! Й жодного яйця не отримає, якщо тільки дійсно з’ясується, що вони від її кровиночки! Ні шкарлупиночки! Підуть на те, щоб Корвельчика у трильйонера перетворити.

– Щасти вам у пошуках! – кинула, розвертаючись, й рвонула на вихід, поки її саму не рвонуло від емоцій, що аж клекотали вже в горлянці драконячим вогнем.  

Влетівши в печеро-офіс, Корвелія невдоволено відмітила, що Марсії на місці нема.  

– От розпустилась! – буркнула під носа собі, крокуючи до кабінету. – Геть від рук відбилась! Ще одна добротою Корвельчика користується, як хоче!  

Та, штурхнувши двері кабінету, вона застигла на порозі: секретарка нахабно сиділа на колінах її сина й тикала пальчиком в якийсь знімок:

– Ти подивись, подивись! – радісно скрикувала вона. – В нього вже й лусочки чорненькі видно на скронях – весь в татуся!

Корвелія аж за одвірок вхопилась:

– Та що ж ще?! – вигукнула вона, захрипнувши.

– Поки ви літали, я зробила магсканування, – розпливлась нахабним осміхом Марсія. – Й воно підтвердило, що ми з Корвелом через шість місяців станемо батьками чарівного дракончика! Тільки й того, що без шкарлупи народиться.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍